Гра в хованки

Розмір шрифту: - +

Розділ 1 "Гра починається"

Раз, два, ти йдеш під вінець.

І твоїм таємницям кінець.

Три, чотири, скоріше тікай,

П'ять, шість, усі сліди заховай.

Сім, вісім, як не втечеш,

Дев'ять, десять, тоді ти помреш.

 

В житті кожної дівчини наступає той момент коли вона вважає що найщасливіша. В мне теж був цей момент, шкода що тривав він не довго.

Все почалось одного осіннього ранку, як зараз пам’ятаю, ішов дощ і був пронизливий вітер, щоб хоч якось зігрітись я заскочила до свого улюбленого кафе. Як і слід було очікувати усі столики були зайняті. Хоча щойно один звільнився, та на щастя, а може і на біду, у мене виявився конкурент. Це був досить високий та симпатичний молодик, чорнявий з очима які, здавалось заглядають просто в твою душу. Від такої зовнішності в хлопців дівчата просто мліють, ефекту не псував навіть досить помітний шрам від опіку на його шиї. Так тоді він був шикарний, але бажання випити гарячого напою у мене не зникло, тож у мене виникла суперечка з цим чоловіком за місце, в результаті якої ми вирішили, що можна і сісти у двох.

Ох, виявилось, що він не лише симпатичний але і освідчений, саме такі чоловіки з легкістю підкорюють чужі серця. Признатись чесно, мене він теж зачепив, не можна було не помітити, що між нами  проскочила іскра, та допоміг розгорітися полум’ю саме Дан. Саме він зателефонував на наступний день з пропозицією зустрітись. І вона відбулась, а потім ще, і ще, і ще… Все це було неймовірно, здавалось, я потрапила у неймовірний сон, де все було просто казково, та будь-який сон завершується, і почалось усе з мого весілля.

Це мав бути найбільш ідеальний день, свято єднання двох закоханих сердець. Думаю кожна дівчинка таємно, а може і явно чекає на цей день, на день власного весілля. Все було просто ідеально, сплановано до найменшої дрібниці і нічого не передчувало біди. Я в білому платті йшла під чарівну мелодію вальсу до вівтаря величного собору, де на мене чекав мій коханий. В цей момент мені було байдуже на все, для мне існував лише він, та його заворожуючий погляд. Ще один крок і моя рука вже в його долоні. Ми стоїмо один напроти одного та промовляємо слова клятви. Всі звуки зливаються в один, для мене не існує нікого і нічого, лише його голос, що змушує голову іти обертом. Можу вловити лише запитання про згоду вийти за коханого. Так, звичайно я згодна. Наступної миті і закінчилась казка.

- Якщо хтось заперечує проти союзу цих людей, нехай висловиться зараз або мовчить довіку. - промовив святий отець і до зали забіг молодий інквізитор.

- Це весілля не можливе! Наречена відьма!

Зі мною не могло такого статись. На мить пролетіла думка, що це розіграш, хоча навряд чи підлеглі мого коханого наважились на таке.

Дан просто помінявся в обличчі, він розлютився. Схопивши цього молодика за комір його форми відволік того до виходу.

- Геть звідси! Це зовсім не смішно, так і передай іншим! – викрикнув він викидаючи того за двері, та повертаючись до мене.

Я зараз не можу описати свої почуття в той момент, це був якийсь божевільний мікс з почуття страху, занепокоєння. Здивування та роздратування. Та як виявилось в інквізиції працюють дуже вперті люди. Щойно мій майбутній відійшов від дверей з наміром закінчити весільну церемонію, як той хлопчина заскочив знову.

- Як начальник відділу розшуку відьом, ви не можете одружитись на цій жінці. Вона відьма і в мене є докази! – голос звучав впевнено, наче це і справді було так.

Наступну сцену я запам’ятаю на все своє життя, якщо воно виявиться довгим, хоча і відбувалась вона всього хвилину. Мій коханий розвертається та б’є інквізитора в обличчя, та знову витягує того за двері.

- Ти я бачу любиш біль то я тобі його дам сповна! Ти хоч розумієш що за такі звинувачення я з тебе шкіру спущу?! Моя наречена не може бути відьмою! – коханий просто не тямив себе від люті.

- Тут усе видно. Просто погляньте. – майже прошепотів інквізитор, простягаючи планшет і намагаючись зупинити кров, що витікала з розбитого носу.

Дан вихопив планшет із його рук і ввімкнув відео. І це був кінець, я знала, що він побачить. На відео була я, що серед ночі злітала на мітлі в височінь, та летіла в сторону лісу. Особливо гостро я побачила те як змінювався вираз обличчя Дана. В його очах я більше не побачу кохання, лише ненависть. Якась секунда і планшет летить в стіну і з його вуст звучить зовсім чужий для мене голос, жорстокий і холодний.

- Взяти цю прокляту відьму та відвести в кімнату для допитів. – промовив він та пішов навіть не поглянувши на мене.

Я ж залишилась стояти біля вівтаря розгублена та шокована. В грудях почало наростати почуття пустки яке породжувало лише біль та злість, зараз найбільше хотілось впасти та розплакатись, однак я не могла цього дозволити. Потрібно було тікати. Адже чомусь інквізиторів раптово побільшало. Я встигаю вихопити якусь палицю і прожогом вискочити з вікна. Хоча палиця і не мітла, та не робитись допоможе. Я отримала кілька відчутних порізів від розбитого скла і на такому білосніжному платті з'являються червоні каплі. Не пам’ятаю як я дісталась додому, однак було чітке розуміння лише одного, мені слід зникнути. Інакше я помру. Тож прожогом кидаюсь збирати речі. Стараюсь вихопити лише найнеобхідніше. На мить зупиняюсь біля фотокартки. Дивлюсь секунду після чого рамка летить в стіну і з оглушливим звуком в навколишній тиші розбивається об стіну. Речі зібрані, мітла в руках і я готова тікати і ховатись. Та знову ж таки чомусь затримуюсь на порозі і все ж підіймаю фото. Хай хоч якась згадка залишиться про щастя. Йду з будинку та осідлавши мітлу злітаю в небо.



Шальная Сказочница

Відредаговано: 04.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись