Гра в хованки

Розмір шрифту: - +

Розділ 5 "Не допусти помилки"

Знаєте, як тяжко вставати зранку? Мені було зробити ще тяжче, адже на роботу зовсім не хотілось. А кому захочеться, коли постійно потрібно перебувати в нервовому навантаженні. Через одного інквізитора. Хоча і дуже симпатичного, та сексуального… Блін, про що я думаю. Він тепер для мене смертельно небезпечний. Шкода, що заборонений плід найсолодший.

І чому він не перестане мені снитись, я вже не можу. Навіть в ночі немає спокою. Боже, чи хто там замість нього, дай мені сили все це пережити. А якщо не вийде то просто відправ куди подалі від нього. От не зрозумію я ніколи, чому великий Рандом вписав рукою інквізиторів саме це місто і саме його відділ.

Глибокий вдих та легке занурення у власну свідомість, і знову закриваю Світлану в найглибшому закутку душі. Залишається лише Софія. Лише її спогади, почуття та звички. Хоча кого я обманюю, щойно зустріну Дана і мені знову доведеться стримувати спогади, щоб вони не вигулькнули наперед. Лише на секунду задумуюсь відновлюючи в пам’яті той вираз обличчя, який був в нього коли він робив мені пропозицію. Такий спектр емоцій я бачила лише двічі. Перший раз коли почула признання в коханні, а другий коли він стояв на одному коліні з каблучкою в руках. Що я роблю?! Ні цього не можна допустити. Може взагалі піти з роботи? Хоча кого я обманюю, не зможу. З злості на себе. та розчаруванні з власної слабкодухості я вдарила рукою б стіну. Біль трохи протверезив та надав сил. Зрештою накинувши пальто вийшла на вулицю, де мене вже чекало таксі.

Так, на роботу я приїхала явно занадто рано, окрім охорони ще не було нікого. Тож показавши пропуск я відправилась до власного кабінету.

Хоч буде менше шансів зустріти містера Х, який єдиний у всьому всесвіті має безперечний вплив. Хоча якщо продовжить в такому ж дусі, то або в мене буде нервовий зрив, або в його нервовий тік і стійке бажання мене вбити.

Мене уже вирішили поховати під горою паперів. Цікаво, це у інквізиторів такі жарти. Чи це, такий натяк, мовляв не розгрібешся з паперами і вони стануть матеріалом для твого вогнища. Так стоп мене кудись не туди понесло, інквізиція це таке місце де про вогнище не перестаєш думати, особливо якщо маєш шанси потрапити на нього.

Раптом мені до рук потрапив бланк про моє ж затримання. Неймовірно, наскільки близько Дан зміг підібратися до мого секрету. Добре що на це місце накладені чари які не підвладні мешканцям монастиря. І щойно я покинула стіни монастиря всі забули про ритуал та те що я тепер граю роль Софії.

Розберемось, що тут і до чого. Однак доведеться іти до Дана. А як не хочеться його бачити, це кожного разу ще те випробування.

Знаєте, як тяжко вставати зранку? Мені було зробити ще тяжче, адже на роботу зовсім не хотілось. А кому захочеться, коли постійно потрібно перебувати в нервовому навантаженні. Через одного інквізитора. Хоча і дуже симпатичного, та сексуального… Блін, про що я думаю. Він тепер для мене смертельно небезпечний. Шкода, що заборонений плід найсолодший.

І чому він не перестане мені снитись, я вже не можу. Навіть в ночі немає спокою. Боже, чи хто там замість нього, дай мені сили все це пережити. А якщо не вийде то просто відправ куди подалі від нього. От не зрозумію я ніколи, чому великий Рандом вписав рукою інквізиторів саме це місто і саме його відділ.

Глибокий вдих та легке занурення у власну свідомість, і знову закриваю Світлану в найглибшому закутку душі. Залишається лише Софія. Лише її спогади, почуття та звички. Хоча кого я обманюю, щойно зустріну Дана і мені знову доведеться стримувати спогади, щоб вони не вигулькнули наперед. Лише на секунду задумуюсь відновлюючи в пам’яті той вираз обличчя, який був в нього коли він робив мені пропозицію. Такий спектр емоцій я бачила лише двічі. Перший раз коли почула признання в коханні, а другий коли він стояв на одному коліні з каблучкою в руках. Що я роблю?! Ні цього не можна допустити. Може взагалі піти з роботи? Хоча кого я обманюю, не зможу. З злості на себе. та розчаруванні з власної слабкодухості я вдарила рукою б стіну. Біль трохи протверезив та надав сил. Зрештою накинувши пальто вийшла на вулицю, де мене вже чекало таксі.

Так, на роботу я приїхала явно занадто рано, окрім охорони ще не було нікого. Тож показавши пропуск я відправилась до власного кабінету.

Хоч буде менше шансів зустріти містера Х, який єдиний у всьому всесвіті має безперечний вплив. Хоча якщо продовжить в такому ж дусі, то або в мене буде нервовий зрив, або в його нервовий тік і стійке бажання мене вбити.

Мене уже вирішили поховати під горою паперів. Цікаво, це у інквізиторів такі жарти. Чи це, такий натяк, мовляв не розгрібешся з паперами і вони стануть матеріалом для твого вогнища. Так стоп мене кудись не туди понесло, інквізиція це таке місце де про вогнище не перестаєш думати, особливо якщо маєш шанси потрапити на нього.

Раптом мені до рук потрапив бланк про моє ж затримання. Неймовірно, наскільки близько Дан зміг підібратися до мого секрету. Добре що на це місце накладені чари які не підвладні мешканцям монастиря. І щойно я покинула стіни монастиря всі забули про ритуал та те що я тепер граю роль Софії.

Розберемось, що тут і до чого. Однак доведеться іти до Дана. А як не хочеться його бачити, це кожного разу ще те випробування.

***

- Софіє ви не можете отримати цю справу вона під грифом секретно ця відьма особлива і з її розумом не все нормально вам не має чого з нею гратися.



Шальная Сказочница

Відредаговано: 04.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись