Гра в піжмурки

Розмір шрифту: - +

Фрагмент № 13

 

Проспав. Через це літав кімнатою, немов навіжений. Встромляв ноги в джинси, попутно чистившви зуби. Ще п’ять хвилин таких кульбітів і я вже вдихав ранішнє повітря  разом з бридотою сміттєвих баків,  котрі, немов вежі Толкіна тулились до бетонних стін.  Тільки назгулів не вистачало.  Натомість балом правили ворони і доходяги голуби.  Знову в підземелля метро,  і там де мав бути Рохан, стояла фортеця Жовтяків, тобто корпус ІФу.  Двоє драконів при вході вимагали данини. Запихаєш їм у пащеку студак і май собі щастя помацати Рапунсель за цицьку. 

Група окопалась в 129 аудиторії. У спертому повітрі літали цьомки, крики й обнімахи.  Макса не бачив. Перспектива скніти цілий день самому підкинула чорних дровцят в багаття мого дружбана психозу. 

Наша фольклористична банда гуділа вуликом. Це відволікало хоча б від  думок про Леську. Тому,  розкинувши свої лахи на парті зібрався малювати каракулі в зошиті. Обламали.

- Привет. – Маша небезпечно захоплювала мій особистий простір.

- Привіт. – Посміхнувся. Дійсно радий був її бачити. Солодкі парфуми лізли до носа.

- Ну как ты, бродяга?  - Оперлась на парту.  Намагався не втикати на груди, котрі так і промовляли: «Облежи нас». Соски йшли у наступ.

- Живий.  – нарешті перевів погляд на подругу.

- Хорошо.  – посміхнулась у відповідь. – Помнишь,  я тебе говорила,  что вправлю твои мозги. Этот день настал.

- Маш,  давай не сьогодні.

Насупилась.

-  Ты задолбал.  Вечные твои отговорки меня уже бесят. – Стала ще гарнішою.

- Завтра після пар влаштує? – Програв.

- Хорошо. – Перемога на вустах.

Дзвоник шморгнув так,  що ехо гепнуло аж по скронях.  Рутина розпочалась.

Макс не з’явився. У вк глухо.  Добре,  що сидів на задній парті, бо Лихограй як завжди дивився на нас, мов на дебілів. А вислуховувати нотацій стосовно розумових здібностей хотілось найменше. 

Задрихнув.  Хропака не дав.  Каракулі ж залишив на наступну пару, для більш веселих часів.

Прокинувся від удару в плече. Машка схилилась над вухом.

- У тебя сиги есть?

- Так.

- Пошли на перекур?

- Ок.

- Мне пальто в раздевалке нужно забрать. Со мной пойдёшь или возле входа подождёшь? 

- Мені байдуже. Піду з тобою.

Наступна пара мала бути в цій ж аудиторії, тому речі із собою не взяли, лише згріб пачку дешевих LM loft. Перед корпусом юрмилось чи не половина Іфу. Диміли всі – хлопці, дівки, викладачі. Хтось попивав каву з автомата, яку важко було назвати благородним напоєм. Більшість просто базікали, переказували те, що трапилось на зимових канікул. Короче кажучи – ІФ прокидався від сплячки. З Машкою забились в куток подалі від очей. Ця дівка оберігала власну репутацію, як монашка цноту. Кавову бурду все таки взяли.

- Ну и гадость этот твой LM. – Закопилила свій гарненький носик.

- Вибач кращого не маю. – Відсьорбнув кави й затягнувся. Дякую тобі Боже за нікотин та кофеїн.

- Ой, дівчині таку дрібницю можна й вибачити. – Перейшла на українську. Це лакмус її хорошого настрою.

- Так і не запитав як ти канікули провела?

- Чудово! – ямочки на щоках. – Їздили із Сашою до Львова. Купа вражень, а ще більше чудового сексу.

- Не ятри душу. – Скорчив сумну міну.

- Ну вибач, у цьому я допомогти не зможу.

- Хто знає… - Подивився у її зеленющі очі.

Леська промовчала. Погляд не відвела. 

- Ходімо. Зараз пара почнеться. – Погасила цигарку об край лавки.

У відповідь махнув головою.

При вході зустрів Гуся. Ні, це не прізвисько. Микита Гусь – парубійко із Кривбасу. Ще один мій сусід по кімнаті. Коренастий із довгим волоссям, що вічно лізе до очей. Інколи носив окуляри. Наразі, він носив контактні лінзи. Синдром четвертого ока йому не личив.

- Здоров.

- Привіт.

От і вся розмова.

Оверчук продовжила екзекуцію. Рівень нудьгування дійшов до критичного рівня. І тільки якесь диво могло мене змусити сидіти ще третю пару. А як ми всі знаємо, чудес на світі не буває. Хоча, все ж таки сподівався на те, що в універ завалиться Макс. Та ця лахмата падлюка ігнорувала мене на усіх фронтах. Либонь, думав, де примостити горилу.

Не в силах терпіти тягучу розмову Оверчук про все і ні про що, я вийшов на коридор. Тихо як у раю. Навіть поодиноких студентів, яких завжди можна побачити в цей час сховались у норах. Свербіло покурити та слякоть на вулиці помахала із за вікна синющими пальцями.  Іти по пальто  було впадло.



О.Іден

Відредаговано: 03.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись