Гра в піжмурки

Розмір шрифту: - +

Фрагмент № 16

 

Із подихом Гречки в нашій кімнаті придуркуватий настрій розвіявся миттєво. А він, повірте, пахнув не лавандою.

- Привет парни. – Кинувся вітатись із порогу.

Ми, як мавпочки хором йому відповіли.

- Я зашёл проверить комнату. – Голова крутилась на тисячу градусів. – Да, вижу улучшения, но минимальное. Старайтесь парни усердней.

Своє тра-ля-ля Гречка супроводжував спалахами камери на телефоні. Зупинився біля мого ліжка й вирячився на стик між стінами.

- Вам бы сырость не мешало как-то убрать. – Також сфотографував. Ну справжній Шерлок, який лиже дупу коменді.

- Обов’язково все приберемо. Передай Наталі Петрівні, щоб дрімала  спокійно. – Микита кусав губи заледве стримуючи сміх.

- Ага, піонери 119-ї кімнати стоять на варті чистоти. – Я виструнчився устійку піонерського вишкребка.

Сашко мовчки спостерігав, а Захар ховався в гнізді подалі від гріха.

-  Передам ей об вашем многословном упорстве. – Сарказм проковтнув. І це найгірший розвиток подій.

Я видихнув із полегшенням й гепнувся на стілець, а Гусь тримався за двері, щоб із щастям в очах закрити їх після незваного гостя.  Та Гречка як завжди вмів залишити каверзу на залишок. Собака завжди вміло бере слід…

- Парни, вам табачным дымом не пахнет? – Уже водив носом як землерийка.

Пукан горів у мене пекельним вогнем. Та й всі члени 119-ки не відставали від мене. Ми заводили носами, ніби справді допомагали Гречці закопувати нас по шию в гамно.

- Та ні, нічого не відчуваю. – Нарешті обізвався Сашко. – Я кинув палити і легко б відчував дим, а хлопці курять не вилиці.

- Ти цілий день був на першому поверсі і бачив, як я з Микитою виходив на вулицю курити.  – Продовжив я тягнути нас за вуха подалі від ймовірної догани.

- Да, но я всё равно чую запах дыма.

І тут Захар видав на продаж свої перли.

- Бачив тільки що, як тут ошивався хлопець. Дивний на вигляд, то можливо, він і накурив у туалеті. Коли я жив у шостому гуртожитку, такі випадків було часто.

В таку дурницю міг повірити ТІЛЬКИ і ТІЛЬКИ Захар. Я схрестив пальці за спиною в надії дива.

- Хм, я тоже его видел. Кажется, это Макар. – Стас замахав головою. – Нужно завтра к нему зайти.

- Тільки не кажи, що це я тобі про нього розказав, добре? – Матвієнко продовжив лінію діалогу.

- Разумеется, не волнуйся. – Різко глянув на годинник. – Все ребята, я пошёл, а то и так долго у вас задержался.

Махнув рукою і зник за дверима. Ми ж стояли вічність у ступорі. Першим ржати почав Сашко тицяючи вказівним пальцем на Захара.

- Ну, братан, такої дурниці я ще не чув.  Як ти взагалі таке родив. – Сашко тримався за живіт. Друге підборіддя трусилось, мов у баклана.

- Але ж подіяло. – Образився Макс. – Замість того, щоб ржати, ліпше подякуйте. – Вже діставав із нички недопитий «Арсенал».

- Слава Захару Чудотворцю! – Микита впав на коліна перед хлопцем й почав бити поклони.

- Слава! Слава! Слава! – Я прийняв естафету. Упав біля Гуся.

Матвієнко не оцінив.

- Ідіть ви під три чорти. – Ще більше образився. Надів навушники. Знову утік у свій кислотний світ.

- Та чого ти ображаєшся? Ми ж люблячи. – Гусь намагався примиритись. Посмішка ще літала на  вустах, коли піднімався із колін.

- Хлопці, залиште його. Ви що, не знаєте Матвієнка? – Із ліжка додав Сашко.

- Та добре, добре, закінчуємо. – Видихнув я тримаючись за живіт. – Я навіть спотів.

 

Після попусків дуркуватий настрій остаточно зійшов нанівець, тому кожен зайнявся своїми справами. Гусь все ж таки пішов добухувати із Сокіл, а Микита із Сашком засіли за контру. Мені залишилось впасти на ліжко і спати, чекаючи на продовження веселої депресії.

Зважаючи на особливості почерку Андрія Кирпи, скопіювати даний фрагмент у повній мірі не вдалося.  В кінці фрагмента на стіні був помітний малюнок



О.Іден

Відредаговано: 03.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись