Карколомна Снігуронька

Розмір шрифту: - +

Глава 4.1. Мрія без радості

 

Самопочуття нітрохи не покращилося, але Аріна не збиралася здаватися. У Іллі немає ні хвилини вільної, навіть у вихідний день він весь у справах, і все ж йому вдалося викроїти кілька годин на дружину. Не його вина, що вона захворіла так невчасно. І не його вина, що дивні видіння застрягли у неї в голові, заважаючи радіти святу.

Він не повинен відчути, що відбувається щось погане. Йому потрібно хоч раз на рік відпочити як слід. Аріна пообіцяла собі, що зі шкіри вилізе, але не розчарує його.

Вона попрямувала в душ. Відкрила кран, але передумала і набрала ванну. Капнула кілька крапель лавандового масла, з насолодою вдихнула приємний аромат…

«Я зроблю це», – опустилася в воду і уявила, що разом з теплом приходить і енергія для нових звершень.

Ближче до шести Аріна відчувала себе більш-менш нормально. Висока зачіска, вечірній макіяж, довга винно-червона сукня з глибоким декольте, великі сережки, підвіска з рубіном, тонкий запах пряних парфумів, строгий манікюр – при бажанні вона могла створити незабутній образ.

Ілля з'явився о пів на сьому.

– Арінко! – Він завмер на порозі, милуючись нею. – Виглядаєш чудово! Ну що, готова? Як температура? Якщо тобі зле, давай залишимося вдома.

«Мені і справді не дуже добре, але це не привід псувати наше свято», – щоб не брехати, Аріна прикинулася, що шукає сумочку і пальто.

– По дорозі розвіюся, – сказала з удаваним оптимізмом. – Дякую за чудовий сюрприз.

– Це і близько не сюрприз! – Ілля притримав для неї двері і допоміг зайти в ліфт. – Так, невелика розминка. Повеселимося, окей?

«Пробач… Я безсовісна егоїстка, але ти в цьому не винен», – вголос же Аріна пробурмотіла:

– Чекаю – не дочекаюся.

– Кохаю тебе. – Ілля натиснув кнопку першого поверху. – Ти пам'ятаєш, правда?

– І я тебе…

«…кохала більше життя, поки не повірила у власну фантазію», – Аріна насилу прикусила язик і не вибовкала те, що тривожило душу.

Біля під'їзду було людно і слизько. Ілля проводив її до автомобілю, галантно відкрив дверцята.

– Не поспішай, мила. О, викинь цю газету, в ній нічого цікавого. Все нормально?

Кивок вийшов відверто вимученим. Як не крути, а наслідки вчорашнього отруєння давали про себе знати. Та й газета, на першій сторінці якої якийсь журналіст висміював вечірку, що закінчилася для п'ятьох гостей в лікарні, ще більше посилила нудьгу.

«Прости, Ілля! Як я могла повірити в ті дурниці? Як?! Ти ж мій єдиний і коханий. Ти дбаєш про мене, не брешеш, не ображаєш. Часом з головою поринаєш в роботу, але це ж заради нашої сім'ї!» – Аріна крадькома промокнула очі серветкою.

– Що трапилося, Арінко? Тобі погано?

Вона похитала головою.

– Ні. Я просто… Просто…

І що сказати? Як переконати його, що все відмінно? І, головне, як переконати в цьому себе?!

– У бардачку лежить шоколадка. З'їж її прямо зараз.

– Ти знаєш, як підняти мені настрій. – Аріна ще сильніше відчула свою провину і скоріше послухалася до поради. – Ой, що тут… Що за документи? З кафе?

Ілля приглушив в салоні світло.

– Не звертай уваги. Цю пачку завтра тобі доведеться прочитати і підписати, але сьогодні – ніякої роботи, океюшкі?

– В нас проблеми? – Вона знайшла під паперами авторучку і почала нервово крутити її в пальцях.

– Звичайнісінька бюрократична тяганина. Накопичилося за останні місяці. Ми ж володіємо кафе разом, твій підпис потрібен на багатьох документах, але я не хотів тебе завантажувати. Завтра, добре? Переглянеш і…

Аріна включила світло і розписалася на всіх аркушах не дивлячись.

– Смішний ти… Прочитай, підпиши… Наче я тобі не довіряю.

– Ти у мене найкраща, Арінко. – Ілля вирулив на проїжджу частину. – Мені з тобою неймовірно пощастило.

В його останній фразі їй вчулася фальш, але Аріна прогнала дурні думки. Це все через сон! Через гарячкове марення, що засіло в мозку! Невелика амнезія набагато правдоподібніше зради коханої людини, нічного втечі і зустрічі з ідеальним незнайомцем, тому не варто навіть думати про ті божевільні сновидіння!

***

У «Королеві Астрі» не було жодного вільного столика. Воно і зрозуміло – Новий рік, та ще й ексклюзивний виступ не могли не привернути публіку. Аріна зловила на собі пару заздрісних поглядів тих, кому не пощастило сидіти біля сцени, і тихо зітхнула. Ілля постарався на славу, забронювавши найкраще місце, і їй хотілося це оцінити.

Але щось заважало відкинути турботи і зануритися в створену декораторами атмосферу казки. Чи то занадто яскраве освітлення, через яке різало очі, чи то на нерви діяв шум сторонніх розмов, чи то незвична суміш запахів їжі і дорогих парфумів, чи то фентезійне оздоблення… Чи проблема полягала в совісті, яка ніяк не бажала заспокоїтися і відкласти ниття до кращих часів?



Елена Гриб

Відредаговано: 15.01.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись