Казка для Таони

Розмір шрифту: - +

Глава 5

 

– Починають з’їжджатися родичі, – мати бачила, що донька різко охолола до ариса, і не розуміла цього. – Ну ж бо, не вередуй! Тобі потрібні чобітки як у принцеси, сережки, кольє, діадема, хоча б пара кілець, кілька бальних і повсякденних суконь, шубка з білого горностая і мереживні рукавички. Поспішай! У тебе є всього десять примх на добу.

«Примх, так. Тих самих примх, за виконанням яких стоїть чиясь зламана доля», – Таона не уявляла, як порозумітися, щоб не прославитися як божевільна.

– Що з тобою, мила? – батько теж не хотів упускати вигоду. – Чи не задурманив тобі арис голову, як говорять легенди? Може, він намагається тебе обдурити і піти, не виконавши свій обов’язок?

«А раптом оповіді не брешуть? Звідки я знаю, що Нерт реальний, а його слова правдиві? Я повинна вірити сім’ї, а не казковим видінням», – прийшло їй на думку.

Таона поклала руку на важіль.

– Хочу перлове намисто для мами, – натиснула неохоче. – Хочу діадему з діамантами для моєї маленької сестрички, – смикнула різкіше. – Хочу теплу сукню для нянечки Жозелін! Хочу перстень з рубіном для тата! Хочу туфельки як у королеви!

Важіль опускався раз по раз, і лише коли речі перестали з’являтися, вона розтулила пальці.

– Цей арис поверне нашому роду честь! – батьки аж світилися від радості. – Він такий сильний! Вісім примх без перепочинку, мила! Вісім! Будь біля нього! Перевіряй час від часу, чи не повернулися до нього сили. На завтрашньому прийомі ми повинні показати всьому світу, що готові його підкорити.

Таона залишилася на самоті. Ніхто не заважав їй штовхати отримані туфельки ногами, ніхто не питав, чому вона плаче, ніхто не втішав її і не нагадував про підступність арисів. Тільки покоївка принесла пару пліток про прибулих гостей та нянечка подякувала за сукню.

– Пробач, Нерте… Якщо ти справжній, то повинен зрозуміти. Ти був готовий замінити брата, а я готова зненавидіти себе заради сім’ї, – Таона обняла ящик, притиснулася до нього як до живої людини. – Пробач… Навіть якщо ти мене обманюєш, все одно пробач…

Сльози забруднили лівий важіль. Таона витерла його рукавом і здригнулася, побачивши на світлій тканині бурі плями.

– К-кров?.. – прошепотіла, придивляючись.

Але це могли бути і залишки фарби.

До самого вечора арис не реагував на «Примхи». Батьків це несказанно засмутило, Таону – злякало. Вона пам’ятала настанови прабабусі. Слабкого ариса потрібно використовувати негайно, а не чекати, поки він видихається, не виконавши бажання, яке змінює долю.

– Почекаємо до завтра, – батько намагався не показувати розчарування, проте його акторські здібності залишали бажати кращого. – Ми з твоєю матір’ю порадилися і вирішили, що для тебе найкраще вийти заміж за принца Теренса. Він четвертий за рахунком претендент на престол. Трону йому не бачити, але і робити замахи на його життя не будуть.

– Хочете, щоб я побажала кохання принца? – Таона не повірила власним вухам. – Це ж підло!

– Не кохання принца, а шлюб з принцом, – батька нітрохи не бентежило, що він міркував про безчесний вчинок. – Твоя прабабця Офанна захотіла кохання короля і до старості проходила в фаворитках. Тобі така доля не потрібна.

– Мені взагалі не потрібна брехлива доля! Одна справа – отримати розкішну сукню, і зовсім інша – змусити когось змінити себе!

Щось її тоні насторожило батьків. Після недовгих переговорів вони прийшли до висновку, що залишати доньку біля ариса без нагляду не варто, і приставили до неї гувернантку і нянечку.

Ніч Таона провела без сновидінь. Чи то присутність сторонніх заважала чарівним снам, то чи Нерт і правда був плодом уяви, вона не знала, але до ранку прийняла тверде рішення не тягнути з бажанням.

– Спускайся обідати, мила, – мати заглянула до неї після полудня. – Майже всі гості вже зібралися. Покажи їм, що ти – Таона Орніс, гідна спадкоємиця Офанни Орніс і Ріелін Орніс!

– Ріелін? Хіба вона – не зла чаклунка з казок?

– Могутня чаклунка! Звичайно, це складно довести, але ходять чутки, що вона належала до нашого роду. Пишайся своїми предками, донечко. Вони творили історію. І ти будеш творити!

«О так. Буду», – Таона опустила важіль, вимагаючи відповідне ситуації плаття, однак арис залишався байдужим.

– Він слабшає з кожною годиною, – мати скрушно похитала головою. – Не хотілося б, щоб пропав даремно. Ти говорила з батьком, мила? Готова загадати бажання?

– Щодо принца Теренса?

– Або принца Зенарія. Він молодший і красивіший, але лише сьомий в черзі на трон.

Таона повільно кивнула.

– Якщо ви вважаєте, що так потрібно…

– Звичайно, донечко! Це ж твоє щастя!



Елена Гриб

Відредаговано: 08.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись