#казкапрокохання

Розмір шрифту: - +

Частина 5.

Вони спускалися гвинтовими сходами все нижче і нижче. Темрява поглинала все, єдиним джерелом світла залишався вогник у руці відьми. Юнак намагався не думати про це. Він узагалі намагався не думати. Інакше думки знищать його: він простував простісінько у лігво хижого звіра. Навдивовижу вродливого хижого звіра.

Дивно, однак сирості не було. Повітря тут тепле, ледь душно. Інколи вогник освітлював чудернацько вигнуте коріння, кольорові камені та чорні діри різних розмірів — чиїсь нори. Хлопець міг закластися, що в одній з таких нір він бачив ховраха.

Нарешті попереду — точніше, там, унизу, — замайоріло світло. Вони спустилися до кімнати, зовсім схожої на звичайний дім. Тут навіть було вікно — високо в стелі, колишня нора — величезна й кругла, без жодних рамок, жодних загороджень, просто діра, з якої лилось сонячне проміння.

- Сідай.

Вона не вказала, куди саме. Посеред кімнати, біля каміна стояло крісло-гойдалка, накинуте вовняним покривалом. Більше місць, аби сісти, тут не було, однак, крісло точно не призначалося для нього.

- Дякую, я постою. Я до вас ненадовго.

Вона скинула брову так, наче перепитувала: "ти певен? Певен, що це вирішувати тобі?".

- Сідай.

Вона клацнула пальцями і нізвідки з'явилася маленька лава, накрила крислатим покривалом з вишивкою. Юнак слухняно опустився на неї.

Відьма кивнула. Тоді повернулася, й почала ходити кімнатою, то там, то там висмикуючи якісь інгредієнти, казанок, воду. У каміні весело палахкотіло багаття.

- То навіщо я тобі знадобилася, хлопче? Розповідай.

- Хворію я. Порадили, до вас звернутися.

- Хто? - відьма різко повернулася. - Хто порадив?

- Дідок, проїзний торговець, — юнак стримав тремтіння. - Біжутерією торгує.

- Біжутерією? - відьма якось дивно посміхнулася. - То от звідки ноги ростуть. Ну-ну?

- Серце мені болить. Ніхто допомогти не може.

- Сердешний біль травами не лікується, — підтакнула відьмачка. - Але і я тобі в цьому не помічниця.

- Кажуть, ви знаєте, чого хоче жінка.

- Кажуть?

Відьма подала йому запашний чай.

- Пий.

Юнак перелякано зиркнув на горня. Пити щось з рук мужоненависниці? Е ні...

- Гадаєш, я тебе отруїти хочу? - криво посміхнулася. - Ти знаєш, скільки у мене засобів для вбивства? Відмова від чаю тебе не врятує. Пий.

Тремтячими руками взяв горня, зробив ковток. Ммм.. липовий. З медом.

- То, кажеш, говорять, я знаю, чого хоче жінка, — замислилася. — Багато чого, ой багато. Інколи, жінки самі плутаються в своїх бажаннях та мріях. Але мудра жінка завжди знає, чого хоче. І тільки таку слід шукати, коли хочеш вилікувати свій недуг.

- Знайти її буде не просто, — провадила далі. - Пий, пий, за чаєм розмова йде легше, — вона й собі налила. Юнак зауважив, з того ж казанка. Замислилася. - Знаєш, сучасна жінка й справді хоче багато. До мене приходять з проблемами, такими схожими на чоловічі: гроші, кар'єра, повага, визнання, слава... Але усе це жінки нещасливі. Приходять знову і знову, і все їм замало. Але є такі, що не повертаються.

Відьмачка хитро зиркнула на юнака.

- По тебе не раз приходили. Та я такого не роблю. Приворотів, — пояснила. - Не можна змусити людину кохати. Але можна зробити інакше, і мудрі жінки це розуміють. - Вона на мить замовкла, відпила чаю, задивилася у горня, а тоді здійняла очі. - Вони просять любові і прийняття самих себе. Жінка хоче, аби її кохали. Але коханню не змусиш. Та коли ти кохаєш себе...- посміхнулась. - Світ довкола змінюється.

- То мені шукати жінку, яка хоче любити себе? - хлопець нічого не розумів.

- Краще шукай ту, яка вже це робить. Але не плутай з самозакоханістю: немає нічого гіршого за жінку самозакохану. 

- Але як я її знайду? Як взнаю, що вона — та сама?

Світ довкола почав танути, повіки не слухались.

Останнє, що він побачив — відьма посміхалася.



лимонна.м'ята

Відредаговано: 01.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись