Казки. наукові та чарівні

Розмір шрифту: - +

Морський заєць

 

У Великому лісі жив Зайчик, який знав, що неодмінно стане великим мандрівником.

Одного разу він спитав своїх друзів з лісової школи:

— А ви знаєте, що у нас, у зайців, є морські родичі?

— Морських зайців не буває! — підняли його на сміх ластівки та білочки.

— Дивіться! — Зайчик розгорнув книжку і показав картинку, де був намальований тюлень. — Тут написано: морський заєць, або лахтак. Він ластоногий, бо живе в морі, але це найбільший заєць з усіх зайців!

— І де ж його вуха? Ця велика туша — твій родич? — глузували лісові мешканці. — Він скоріше схожий на бегемота! Чи слона! Чи на борсука! Тільки не на зайця!

— Це заєць! — ображено наполягав Зайчик.

Але звірята тільки сміялися. До вечора Заєць сидів на самоті, гортав свої улюблені книжки, але нічого нового не знайшов про жителів моря, щоб довести свої слова. Він вже знав, що вода у морі солона, там живуть риби та морські тварини. Риби дихають зябрами, а тварини – повітрям. Їх дуже-дуже багато, всі вони різні, ні на що не схожі у верхньому світі. То й що? Яке діло до них мешканцям Великого лісу?

Зайчик вже сумнівався, чи є морські зайці, чи то все вигадка? Що ж він завтра скаже у школі? Думав-думав, та й задрімав…

І побачив він море: величезне і синє. Заєць летів над ним і бачив спини великих хвиль, прикрашених пінними гребінцями. Справжнє море було таке широке, що скелі з обох його берегів ніколи не бачать одна одну, птахи, коли перелітають його, не падають без сил лише тому, що в морі є острови, де можна відпочити, і луна з одного берега, ніколи не пізнає свій голос, що повертається через багато днів.

Заєць побачив, що вода прозора. Як придивитися, то можна навіть побачити на дні підводну школу. Морські мешканці зачудовано слухають, що сонце у верхньому світі — не таке, як під водою, а в тисячу разів яскравіше і гарячіше. Там замість води все заповнює прозорий океан повітря. Там йде дощ, а, трапляється, навіть сніг. І головне, там лише у деяких істот є плавці, які можуть підняти їх над землею. Цих щасливчиків називають птахами. В це дуже важко повірити. Але дельфіни, кити, черепахи і деякі риби, які вміють стрибати і навіть досить довго літаюсь над водою, бачили ті дива на власні очі.

Заєць задивився на яскравий кораловий риф. Та — шубовсть! — пірнув на самісіньке морське дно. Двійко спритних привітних дельфінів одразу підхопили Зайця під лапи і попливли разом з ним оглядати підводне царство.

— Що ти хочеш побачити, гостю з верхнього світу? — спитали дельфіни.

— Все цікаве! — вигукнув Заєць. І здивувався, як незвично його голос лунає під водою. Але зайця зовсім не дивувало, що він може плавати, як риба у воді.

— Ти не можеш довго залишатися під водою, — нагадали дельфіни. — Або ти повинен перетворитися на морського зайця, або в тебе є лише коротка оглядова екскурсія. Ми встигнемо показати тобі життя нашого рифу. А тоді — обирай.

— Добре. Скажіть, рибки, а ви коли-небудь бачили морських зайців?

— Чули, але досі не бачили, — мовили дельфіни. — Морські зайці живуть далеко на півночі у Льодовитому океані. Ми туди не заглядаємо, бо там дуже холодно і багато хижих китів. Тільки ми не рибки, ми тварини, теплокровні, такі ж, як ти. Ми годуємо своїх діток молоком, а дихаємо легенями, хіба ми схожі на риб?

— Вибачте, — знітився Зайчик. — Ви ж плаваєте, як риби і живете у воді. У нас у верхньому світі таких тонкощів не розуміють. Там навіть у морських зайців не вірять... А ось я вивчу все і буду найрозумнішим зайцем на світі!

— Зайко-хвалько! Зайко-хвалько! — затріщали голоси, які видалися дуже знайомими. З цілого куща густих водоростей визирали дивні риби тьмяно-зеленого кольору, з жовтою плямою на лобі і з носами схожими на зігнуті пташині дзьоби.

— Чого вони?! — розсердився Заєць.

— Не звертай уваги, це риби-папуги, — відповіли дельфіни.

— У вас свої папуги є, — здивувався Заєць. Йому здалося, що він знову у Великому Лісі. — А хто ще з мешканців моря має родичів у верхньому світі?

— Так багато, що всіх не згадаєш! Дивися, пропливає кругла риба з колючками по усьому тілу. Це наш морський їжак. А під каменем сидить сірий рак, і риє пісок клішнями — це наш морський кріт. Ти, Зайчику, тут ще й не таке побачиш!

Заєць плив, ритмічно рухаючи сильними задніми лапами. Його довгі вуха полоскалися під водою. Скільки всього навкруги здавалося йому знайомим! Усі жителі моря були тими ж, до яких він звик раніше, тільки в іншому вигляді.

Заєць проплив повз зарості морської капусти та скуштував трошки. Смак був йодистий та солоний, незвичний, але дуже морський. Поряд ріс рожево-фіолетовий корал, що називається брокколі, як інший сорт капусти. Цілі поля ожиноподібних коралів нагадували лісову галявину. Там причаївся невеликий помаранчевий скат — морська лисиця. Зайцеві хотілося чимшвидше поплисти далі, але над головою майнула довга тінь триметрової зеленої рибини в чорних плямочках. Заєць завмер.



Эллин Крыж

Відредаговано: 27.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись