Казки. наукові та чарівні

Розмір шрифту: - +

ВЕДМЕЖА ЦИБУЛЯ

 

З давніх часів звірі дарами лісу з людьми ділилися: гриби, ягоди, квіти, їстівні та лікарські корисні рослини завжди були для всіх. Люди ліс поважали, зайвого ніколи не брали і звірів для забави не ловили та не вбивали — тільки заради їжі.

Аж ось народилося у Ведмедиці двоє ведмежат. Одне було слухняне та лагідне, а інше — вередливе та жадібне. Весь час жадібне ведмежа капризувало, вимагало собі найкращих іграшок, найсмачніших ласощів і все йому було мало!

Двоє ведмежат дуже любили ласувати диким часником — ведмежою цибулькою, який ще називається в народі черемша. І тут неможливо сказати, якому братику цибулька смакувала більше. А що корисна була, то навесні мама ведмедикам часто ведмежу цибульку шукала, щоб діточки не хворіли.

Одного гарного весняного ранку пішла мати Ведмедиця на галявину, де зазвичай густо квітувала черемша... і не знайшла жодного білого суцвіття. Квіти ведмежої цибулі схожі на невеличкі парасольки з дрібних білих квіток. На галявині таких не було! Якщо око може помилитися, то ніс точно не підводив Ведмедицю: часником не пахло!

Птахи розповіли, що в лісі були люди. Засмучена мати повернулася додому і сказала ведмежатам, що не буде в них на сніданок салатику з дикого часнику. Мати пояснила, що люди, мабуть, прийшли першими та зібрали всю черемшу. Нічого, по обіді сім’я Ведмедів піде на іншу галявину і пошукає там свої ласощі. А поки є смачні корінці та багато мурашиних личинок, які ведмеді люблять дужче, ніж діти люблять цукерки.

Лагідне ведмежа подякувало мамі, а жадібне дуже засмутилося.

Після сніданку вийшов жадібний ведмедик на галявину та заревів на весь ліс:

— Я — ведмідь! Я — цар лісу! Наказую більше нікому не чіпати ведмежу цибулю! Це моє! Ця рослина тільки для ведмедів! Ні з ким не буду ділитися! Щоб ніхто не смів...

— Маленький, чого ти кричиш? — здивована мати визирнула з барлогу. — Хто тебе образив? Що сталося?

— Люди! Люди забрали мою цибулю! Мені тепер нема чого їсти! — гарчав ведмедик. — Це ж моя цибуля? Тільки моя!

— Чому ти так вирішив, що тільки твоя?

— Бо недарма її так називають "ведмежа цибуля"! Ведмежа — це ж тільки для ведмедів? Моє-е-е-е!! — заревів ведмедик. Він плакав від жадібності.

Мама Ведмедиця обійняла його і сумно сказала:

— Ти маленький ведмедик, але вже великий егоїст! Мені соромно за тебе перед всім лісом.

— Це не я, це люди винні! Нащо беруть чуже!..

— І перед людьми мені соромно, що ти такий жадібний! — суворо сказала мати. — Ведмежою цибулею назвали дикий часник тому, що колись давно наші пращури ведмеді відкрили людям лікувальну силу цієї рослини. Її листя містить вітамін С. Запах часнику від фітонцидів, які вбивають бактерії. І слов’янськими мовами, і німецькою, і латиною назва цієї рослини пов’язана з ведмедями, бо саме ми її відкрили! Ми завжди пишалися, що наша цибуля — для всіх. Бджоли збирають з черемші нектар та роблять мед, люди рвуть свіжу черемшу на салати, печуть з нею пироги, варять зелені борщі, використовують як ліки у народній медицині. Черемша і від застуди вбереже, і для шлунку корисна! Де росте багато ведмежої цибулі, її заготовляють на зиму в діжках — солять та маринують, як капусту, або сушать на сонечку.

— Але ж в нашому лісі цибулі так ма-ало! — плакало ведмежа. — Якщо всі її будуть зривати, мені не вистачить!

— Тобі вистачить, — заспокоїла мати. — Це в Сибіру черемшу можна везти з тайги возами. З одного гектара черемшових заростей збирають до 12 тонн зеленої цибулі. Це дуже багато. Але в Сибіру і ведмедів більше. В нас стільки немає. На Україні та в Білорусі люди самі охороняють і нас, і черемшу. Ведмежа цибуля занесена до Червоної книги України. Люди знають, що краще вирощувати черемшу в себе на городі, а дику – залишити в лісі, щоб усім вистачало. Знають люди, знають звірі, що треба ділитися! А тепер саме в мене народилося таке жадібне ведмежа. Вся цибуля в лісі – його! Треба ж таке вигадати! Який сором!

— Я більше не буду, — пробурмотіло ведмежа. — Якщо люди будуть ділитися, я теж буду. Я з братиком поділюся...

— От і добре! Збирайтеся, підемо шукати ТВОЮ цибулю, — посміхнулася мати.

А ведмедик сховав носа між передніми лапами – йому стало соромно.

Сім’я ведмедів знайшла іншу галявину, де буйно квітувала ведмежа цибуля. Над квітками черемші літали бджоли, збирали нектар. Ввечері, коли ведмежати втомилися і лягли спати, мати співала їм ведмежу колискову.

А веселі лісові птахи, які все бачать, все знають, придумали свою пісеньку про жадібне ведмежа. І відтоді кожної весни, коли виросте та розквітне черемша, співають ту пісню в лісі. Ось її переклад на людську мову:

 

Частувати ведмежа обіцяла мати.

Тож пішла цибульку ведмежу шукати.

Не знайшла, хоч весь ліс обійшла.

Ой, лишенько! Засмутилось ведмежа.



Эллин Крыж

Відредаговано: 27.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись