Казки. наукові та чарівні

Розмір шрифту: - +

ЛІСОВА ШКОЛА

 

У лісовій школі все інакше, ніж у звичайній. Навчальний рік тут починається з червня.

Саме тоді дитинчата більшості звірів переходять крім молока на дорослу їжу і батьки ненадовго випускають їх з дому. В деяких пташок до червня пташенята теж вилітають з гнізда. Уроки починаються не зранку, а надвечір. Лісові учні по обіді активніші й легше запам’ятовують нові знання. І відбувається навчання не в тісних стінах, і не в потаємних місцях, а у Зеленому класі. На великій галявині, яку ще звуть Спортивною, або Галявиною Молодняку.

На перший урок зібрався на Спортивній галявині новий клас. Учні так стрибали, пищали та бавилися, що досвідчений вчитель Сова не міг одразу їх порахувати.

— Тихо всім! — гримнув Сова і тричі плеснув крилами. — Розумію, багато хто плутає лісову школу із дитячим садком своєї родини! Та наш урок справа серйозна! Проведемо для початку перекличку присутніх...

— Нащо? — дзявкнув пухнастий цуцик з блакитними очима. — Хто прийшов, той прийшов!

— Щоб такі завзяті, як ти, не з'їли кількох маленьких травоїдних чи гризунів! — суворо глянув на нього Сова. — Скільки прийшло до класу, стільки повинно повернутися додому!

— Пан Сова, а урок з полювання буде? — підстрибнув на місці інший гостровухий малюк с пухнастим хвостом.

— На полювання з батьками ходіть! А тут ви вчитимете закони лісу, загальні для всіх!

— А спортивна боротьба? Я люблю боротися! — заскавчав гостровухий. Його підтримав братик.

— Ія! І я!

— А плавання? А хоровий спів? А сигнали тривоги? А швидкість гризіння?

— Ти-хо! Перекличка! — вчитель розкрив журнал і вмочив вказівне перо у чорнила. — Називайтеся по черзі, хто ви, та з якої родини?

— Бобри Бобренки! — в один голос озвалися трійко брунатних малюків з товстими голими хвостами та прилизаним хутром: два хлопчики та дівчинка. — Ми живемо у хатці під водою і любимо плавати!

— Заєць Біляк — тихенько пискнув сірий зайчик, якого мало хто помітив, поки він не подав голос. — Я не хочу до школи! Мені казали сидіти тихо під кущем, нікуди не ходити! Тоді мене нагодують молочком!

— Нам мама теж казала сидіти вдома і ховатися! — підхопило двійко руденьких з білими плямами та великими вухами.

— Ви теж зайці? — пхикнув блакитноокий цуцик.

— Ми Косулята! — обурено запищали плямисті. — З родини Оленів! Сам ти заєць!

— Я — заєць? Та я вовк! — обурився цуцик, настовбурчив загривок і показав молочні зубки.

Учні покотилися від сміху. Пан Сова попрохав тиші та спитав брунатне пухнасте цуценя, як його записати?

— Я Вовчик Вовк! — наполягав той. — Мені вже місяць! Я можу їсти м’ясо!

— Ти — вовк? — не вірила маленька пташка з жовтим ротом. — Тоді оце собачки? — Пташка згори вказала на двох братів, гостровухих бешкетників, дуже схожих на Вовчика. Брати весь час шушукалися та хихотіли.

— Ми Лисенята! З родини Руденків! — навперейми дзявкали брати.

— Чим доведете?

— Дивись! — брати розпушили свої хвостики та гордо продемонстрували білу пляму на кінчику. — Ми вже з батьками на полювання ходили! Тільки злізь з гілки, ми тобі покажемо!

— А я вас не боюся! Я Синичка! Я вже літати вмію, хоча сама ще не полюю, мене батьки годують!

— Нас теж, — визнали малі хижаки, страшенно здивовані, що дрібна пташка теж виявилася майбутнім мисливцем, як вони.

Мала Синичка сказала, що її родина полює на комах і нищить шкідників тисячами.

— І ми! Ми теж! — пронизливо запищав чийсь голос. Тільки добре покрутивши головами, учні помітили високо на стовбурі дуба чорно-біле пташеня у червоній шапочці. — Я Великий Строкатий Дятел!

— Ти малий! — засміялися всі.

— Поки малий. Але моя родина називається Великі Строкаті Дятли! Ми шукаємо личинок та комах під корою! Мій тато — кращий барабанщик у лісі! Батьки годували мене 300 разів на день, коли я ще не літав! І я можу кричати так, що мене чути на 100 метрів! А ви так можете?

Дятел зарепетував "пі-пі-пі!" наче ввімкнулася людська авто сигналізація. Всі затулили вуха. А дятел кричав без передиху, наче в його горлі схована секретна маленька радіостанція і переводити дихання йому не треба.

— Еге ж! Не можете! — переможно пискнув Дятел і замовк.

— Я тебе з'їм! — потряс головою Вовчик. — Клянуся молочними іклами, я тебе з'їм! Ось тільки трошки підросту!..

— Хіба вовки, як виростають, уміють лазити по деревах? — зацокотіло з гілки руде Білченя. Її підтримала мала Куниця, трикутна мордочка якої нагадувала разом кішку та лисичку, а тулуб і пухнастий хвіст були такими ж, як у білки. Тільки коричневі.



Эллин Крыж

Відредаговано: 27.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись