Казки. наукові та чарівні

Розмір шрифту: - +

ЛЕГЕНДА ПРО ЗЛАТОКОЛОСА (початок циклу еко-казок)

 

Сонце сховалося за горою. Почалася найкоротша ніч року, з 21 на 22 червня. В цей час колос, тобто велетень, РясПрикрас піднявся на найвищу гору України.

Від цього найвища гора стала ще набагато вищою, бо зросту колос був справді "колосального". Голова його торкалася хмар, сили в руках вистачило б перенести цю гору на інше місце, ноги та вся статура велетня була така кремезна, що люди, коли бачили його, навіть дуже близько, завжди думали, що це скеля або п’ятисотрічний дуб.

А в своїх переказах та легендах люди звали його Златоколосом, хранителем природи та оберегом для доброго врожаю золотих українських нив. Адже хліб — головне багатство нашої щедрої землі. І того, хто його беріг та примножував люди поважають.

Став велетень, озирнувся, окинув оком свої рідні простори...

І змарніло чоло його, тяжко зітхнув колос, сів на верхівці гори, зажурено схилив голову. Прожив Златоколос багато століть, та був анітрохи не старим, лише зрілим. Мав велику мудрість і силу. Але вперше відтоді, як обрали його старшим з родини Золотих Злакових Колосів і довірили піклуватися про природу своєї країни, велетень не знав, що робити.

Зронив велет сльозу, і нею одразу переповнилася гірська річка. Стрімкий потік з гуркотом покотив камені в долину. І відлуння пішло по горах.

Знову РясПрикрас підняв голову та промовив уголос.

Люди думали, що то грім у хмарах. Але хто розуміє мову природи, почув його слова:

— Я дивлюся на свою Україну та милуюся нею: величезні природні багатства розсипані по її горам і долам, повнять її ріки та моря. Але водночас дуже сумно мені, бо люди марнують дари природи.

Раніш я бачив Україну золотою від стиглих хлібів, наче левина грива гордо коливалися ниви. Наче буйні кучері росли на всіх схилах густі ліси. Сині очі озер, оксамитові луки, людські домівки, поля та шляхи перепліталися із природними місцинами гарно, наче в дівочій косі, або в колосі.

А тепер, що я бачу?

Скрізь чорніють латки випалених лісів та долин, вітер розвіює пилом родючі грунти на полях, піщані та глинисті пустки наступають на квітучі лани. Люди знищують і природу, і один одного. Їм нема коли думати, що залишиться через кілька десятиліть такого господарювання.

Багато в мене сил, але виправити всі людські помилки не вистачить. Не впоратися мені одному. Гукаю всіх охочих на допомогу!

Часу на роздуми мало, бо ця ніч найкоротша.

На світанку чекаю того, кому зможу передати свою роботу. Як не знайдеться нікого охочих, тоді скоро загине країна моя і я разом з нею. Бо не зміг виконати свій обов’язок, зберегти та врятувати її природу…

— Цього ніколи не станеться! — почув РясПрикрас дзвінкі юні голоси.

Поруч з ним піднялися на гору його найменші родичі, троє Зернят — Розумник, Пустунчик та Лапуня.

— А ви звідки взялися? — здивувався колос.

— Ти кликав, то ми прийшли.

— Ми тебе знаємо, — сказав Розумник, коли трохи віддихався. — Ти — велетень Златоколос, Рятівник-Світу-Природної-Краси.

— Тому в тебе таке дивне ім’я "РясПрикрас", — додала Лапуня. — Це скорочення!

— Ми твої менші родичі і теж хочемо рятувати світ! — заявив Пустунчик. — Може в тебе одного не вистачить сил, а разом ми впораємося!

Колос подивився на юних Зернят і сумно посміхнувся:

— Якщо лише ви троє відгукнулися, то справи в нас кепські. Подивіться, що діється із природою України та й усього світу і скільки тут справ для рятівників.

— Ми вже все порахували, — запевнив Розумник і дістав свого записничка. — Звісно, нас трьох замало, але до нас приєднаються діти! А дитина, яка любить природу, прагне жити з нею у злагоді та допомагати всім, хто потрапив в скрутне становище, здатна на КОЛОСАЛЬНІ справи!

— Щоб робити добро не треба бути величезного зросту, — додав Пустунчик. — Не обов’язково мати багато сил, часу та грошей...

— Треба лише пам’ятати, або згадати в потрібний момент про красу природи! — схвильовано сказала Лапуня. — І коли всі будуть допомагати один одному, і замість того, щоб розоряти нашу землю, берегтимуть її, тоді все буде добре.

— Ви даєте мені надію, — Златоколос вдихнув на повні груди. — Віднині ви теж рятівники світу природної краси.

— Ура! — скрикнув Пустунчик. — Ми рятуємо світ! Зранку ми одразу підемо до дітей та почнемо збирати рятівників у Золоте Коло.

— Та спочатку треба скласти перелік добрих справ для природи, які може зробити будь-хто самостійно або гуртом з друзями.

— Починайте шукати свої колосальні подвиги просто зараз, — попрохав юних родичів Златоколос. — Бо ніч швидко мине, зійде сонце і тоді…

— Без паніки! Якщо діти нам допоможуть, ми все виправимо, — запевнили Зернятки. — Зійде сонце і почнеться найдовший день року. У нас буде достатньо часу для добрих справ… Всі охочі — приєднуйтесь!



Эллин Крыж

Відредаговано: 27.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись