Казки. наукові та чарівні

Розмір шрифту: - +

Мова природи

 

Троє Зернят дивилися на мурашник під деревом.

— От якби розуміти їхню мову! — забажав Пустунчик. — Мабуть, цікаве в них життя! Весь час кудись бігають, щось тягнуть додому… Такі малі, а таки сильні!

— Відкрий Чарівну Книгу Природи та дізнайся все про мурах, — сказав Розумник. — Можеш навіть спробувати сам пожити в мурашнику. Але там треба важко працювати.

— Не хочу бути мурахою! Не хочу читати! Я хочу таку здатність, щоб розуміти все довкола! Про що співає пташка, про що розмовляють собаки у дворі?..

— Для цього чари не потрібні! — засміялася Лапуня. — Якщо уважно спостерігати, все зрозумієш.

— Та ну? Без чар не можна! – не вірив Пустунчик.

Але Розумник вважав, у кожного стільки можливостей досліджувати навколишній світ, що чари не потрібні.

— Якщо хочеш отримати відповіді від природи, про всі дивні речі спочатку запитай свої органи чуття. Ти бачиш, чуєш, відчуваєш смак, запах, дотик.

— Отже, мої інструменти: очі, вуха, язик, ніс та руки? — спитав Пустунчик.

— Не тільки руки, вся шкіра! Якщо мураха вкусить тебе за ногу, ти відчуєш! І на смак треба перевіряти дуже обережно, бо в природі багато отрут! Але зробити такий дослід: обережно, щоб не порушити мурашник, дай мурахам суху соломинку чи тонку чисту паличку, а потім спробуй її на смак. Тільки струси мурах!

— Ой! Кисло, наче лимон! — скрикнула Лапуня.

— Це мурашина кислота. А ось росте глуха кропива, що не кусається. В її квітках солодка краплинка нектару, який збирають комахи.

— Справді! — Пустунчик лизнув тонкий білий кінчик квітки. — Солодко! Із цього бджоли роблять мед?

— Так. Бачиш, навіть бур'ян для когось дуже цінний. Так само неїстівне та непотрібне нам, справжній скарб для того, хто цим живиться. Не варто в природі наводити свої порядки. Ти ж не один на світі! Поважай інших.

Мова природи простіша від людської. Уважно спостерігай за діями тварин. І розшифруєш їхню поведінку. Розпізнаєш сигнали вітання, радості, тривоги. Пташка співає навесні завжди про сім’ю та про свою домівку. Бо так шукають собі пару і захищають територію. А пташеня, коли пищить і широко відкриває ротик…

— Звісно, кричить батькам: "Їсти! Їсти хочу!" — зрадів Пустунчик. — Але мурах я не чую. І не знаю, як вони вітаються та спілкуються?

— Наші органи чуття недосконалі. Інколи їх треба "озброїти" приладами. Їх ще звуть "гаджети". Де зору не вистачає, візьми бінокль, щоб добре бачити на далеку відстань. А телескоп покаже навіть далекі зорі. Для близьких, але дуже малих речей слугує лупа — збільшувальне скло. А для найменших — мікроскоп. Так само, ехолокатори, чи прилади ультразвуку, чують те, що не вловило вухо. Хімічні реактиви визначають їстівне щось, чи отруйне, не тягнучи до рота небезпечні речі! А рукавички захищають дослідника від небезпечних дотиків. Бо головний наш інструмент — розум. Без нього, скільки не спостерігай, нічого не зможеш ані запам’ятати, ані розповісти!

— Це точно! В нас є лупа? — Пустунчик одразу почав дослідження мурашника "озброєним оком".

Лапуня слухала, як на кущі співає зяблик. І вчила його дзвінку трель з розчерком, щоб відрізнити від інших пташок. А тоді дізналася, що зяблик ще може тріскотіти, зовсім несхоже на свою пісню. Це сигнал тривоги. Можливо, скоро буде дощ. А якщо мурахи ховаються серед дня та зачиняють мурашник — точно наближається дощ. І коли квіти, які закриваються на ніч, як кульбабки, раптово складають пелюстки серед дня — це теж віщує дощ.

Корисно розуміти мову природи!



Эллин Крыж

Відредаговано: 27.07.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись