Казки про Калюжку

Розмір шрифту: - +

Казка 4. Калюжка та Вітерець

З Вітерцем було непросто потоваришувати. Характер у нього такий — примхливий і мінливий, одним словом — вітряний. То з півночі задує, то зі сходу. То листя вгору здіймає, то верхівки дерев донизу хилить. Звісно, якщо ти вітрило, завжди будеш радий вітру, особливо, якщо він попутний. Або — повітряний змій. Чи ще краще — флюгер, тому взагалі все однаково, звідки вітер дме, аби сильніше.

А якщо ти — пристойна й вихована калюжа, то клопоту не оберешся. Особливо, якщо звикла тримати себе в чистоті. Спершу Калюжка дуже ображалась, коли її приятель Вітерець, бешкетуючи, засипав її торішнім листям і насіннями клена. Вона кидала усі справи й негайно бралася за прибирання. Старанно зігнавши в купку все сміття, калюжка вихлюпувала його на бережок. Та тільки встигне все прибрати, а Вітерець тут як тут — знову за своє.

Калюжка кумедно гнівалася і бризкала водою в обличчя Вітру. Той захлинався от сміху, але ще дужче кидався листям. Дерева і прибережний очерет намагалися затулити Калюжку, але виходило тільки гірше. Прибирати доводилося вже не тільки листя, але і гілки, і сухі стебла очерету...

Калюжка зібралась було серйозно образитись на Вітер. Але, охолонувши, вирішила просто не звертати на нього увагу, і взагалі, удавати, що ніякого Вітру в природі не існує.

Сказано-зроблено! Як не старався Вітерець дошкулити Калюжці — нічого не виходило. Накидає купу сухого листя — і в'ється навколо, дивиться. Калюжка — нуль уваги. Потім здивовано, немов би випадково помічала безлад і дуже неспішно, навіть ліниво бралася зганяти листя до берега. А бувало, і до ночі не торкалася. Вранці Вітерець знову прилетить — а Калюжка, як ні в чому не бувало, виблискує чистотою. Ох, і злився ж він!

Надує щоки сильніше, і давай дмухати, що є сил! Бризки летять, очерет гнеться, верба хвилюється! І хвилі від берега до берега ходором ходять! Калюжка спочатку дуже хвилювалася — а ну, як всю воду видмухає, вихлюпає? Потім взяла себе в руки. Зміцнила подекуди берег камінчиками, навчила Карасика з плавунцем ховатися на глибині — і порядок. А сама під час таких «штормів» уявляла себе справжнім озером і навіть підігрувала Вітру, здіймаючи хвилі якомога крутіше. А щоб Вітерець не розгадав її хитрощі, удавала, що лякається. Сама ж нишком хльостала його гребінчиками хвиль і кидалася піною.

Зрештою, Вітерець припинив бешкетувати. Чи то вже набридло, чи соромно стало — хто знає? Та одного разу він приніс Калюжі цілу хмаринку пухнастих кульбаб. Вони так красиво кружляли в повітрі, сідаючи на воду, що Калюжка подобрішала та вже більше не сердилась. А Вітерець з цього часу припинив дратувати Калюжку і часто приносив їй польову квітку, пелюстки дикої троянди або гарне пір'ячко.

Тепер, коли Калюжка і Вітерець стали друзями, вони затівали веселі й гомінкі ігри. Гралися в «водоверть», в «шторм», або в «бризкалки». Але найбільше Калюжці подобалося пускати наввипередки кораблики. У цю гру її навчив грати Вітерець — він вдосталь надивився, як старші брати працювали, або бавилися на морських і річкових просторах. Кораблики були найрізноманітніші — шматки деревної кори, листя дуба, квіти водяної лілії, словом, все, що вдавалося знайти й що трималося на плаву.

Одного разу Вітерець приніс пару справжніх паперових корабликів. Він поцупив їх у хлопчаків, які збирались пускати їх у струмочку. Насилу, ледве не впустивши, він доніс їх до Калюжки й вони одразу ж влаштували змагання. Вітерець старанно дмухав на свій кораблик, і той впевнено плив до фінішу. Але Калюжка почала трошки шахраювати — дуже їй хотілося виграти у задаваки Вітру — і почала притримувати кораблик суперника.

Вітерець нічого не розумів, злився, дмухав все сильніше! Але вода лише захльостувала його паперове суденце, і, врешті-решт, кораблик потонув, так і не допливши до берега... Вітерець дуже засмутився... Калюжка лише одного разу бачила його таким засмученим — коли той ніс їй в подарунок синю повітряну кульку. Кулька випадково луснула, зачепившись за колючу гілку акації. Тоді Вітерець був просто невтішний. Він сховався в гілках верби та три дні ні з ким не розмовляв...

Не в змозі більше дивитися на страждання Вітру, Калюжка зізналася, що виграла нечесно. Вітерець спочатку дувся, але згодом, вигравши перегони на квітах водяної лілії тричі поспіль, утішився, і помчав геть, весело висвистуючи. Через невеликий час він знову з'явився, несучи чудову солом'яний капелюшок з кольоровими стрічками. Калюжка в ньому була просто чарівна! Ще ніхто й ніколи не робив їй таких подарунків! Вона так розхвилювалася, що мало не виплеснула капелюшок на берег! І вже пізно ввечері, засинаючи, Калюжка відчувала себе найщасливішою калюжею на світі! І ще Калюжка пообіцяла собі більше ніколи не шахраювати ...



Vladimir Granovsky

Відредаговано: 15.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись