Кохання кольору лаванди

Розмір шрифту: - +

Розчарування

Я встала з ліжка і одразу ж пішла в ванну. Коли я почала чистити зуби, то ледве відкривши очі, подивилась на себе в дзеркало. Це не сон! Я дійсно пофарбувалась в лавандовий і це - просто неймовірно! Швидко ополоснувши рот від зубної пасти я забігла до себе в кімнату і відкрила шафу. Що ж таке сьогодні одягнути? Я розуміла, що мій вчорашній образ зовсім не підходить до мого нового відтінку, тому потрібно знайти щось дуже гарне. Перше, що впало мені в очі - біла блуза з відкритими плечима. Я одразу ж зрозуміла, що одягну її можливо з ...джинсами? Чи взяти брюки? В кінцевому результаті я одягнула чорні джинси і ту білу блузку. Також я  взула свої сірі черевики на каблуках . Так, як вже кінець жовтня, то на дворі досить холодно, тому я ще взяла сіре пальто. Волосся я залишила розпущеним і трішки накрутила його. Макіяж зробила максимально ніжним, тільки губи підвела темною помадою. Свій образ я доповнила довгими сережками. Я дивилася на себе в дзеркало і не могла впізнати. Як сильно загальний вигляд залежить від кольору волосся. Я любила свій натуральний колір, але цей мені також подобається, навіть дуже. Коли я спускалась на сніданок, то мені було трохи страшно, бо тітка ж вчора сказала, що не відпустить мене з таким волоссям.
— Доброго ранку!- привіталась я і сіла за стіл.
— Ніко, ти така гарна!- біля мене схвильовано крикнув Даня. - Ти поміняла волосся?
— Так,- я голосно засміялась і взяла його за щічку. - Поміняла. Як тобі?
— Дуже гарно. А що це за колір такий?
— Це лавандовий. Є така квітка, знаєш? От вона цвіте квітами такого кольору. А ще це мій улюблений колір.
— Справді? То може я собі поміняю волосся на зелений. Це теж мій улюблений колір!- його очі загорілись і він повернувся до тітки.- Можна я так зроблю?
— Ні! Тобі не можна. Ніка вже доросла.
— Уф, завжди кажуть, що я ще маленький.
— Може тому що так і є!- сувора сказала Соня, а Даня просто надувся і пішов в машину.
— Ніко!- звернулась до мене тітка.- Я розумію, що тобі важко. Тому ми вирішили змиритись з такими твоїми змінами. Ти повинна сама розуміти,що саме робиш. Схотіла пофарбувати волосся- пофарбувала! Тобі ніби пасує, але, якщо чесно, то я ображена, що ти не порадилась зі мною. От до чого,власне ,я веду. Ми дозволяємо тобі робити все що хочеш, крім різних дурниць, таких як хлопці, алкоголь, наркотики. Ти зрозуміла?
Я сиділа і здивовано дивилась на неї. Тобто мій бунт зовсім не подіяв. Їй байдуже, що я пішла проти неї. Що ж мені тепер робити? Продовжувати бути поганою, чи може схаменутись і поговорити з тіткою про минуле. 
— Добре, я зрозуміла. Ніяких хлопців і наркотиків. 
— Мамо, ти розумієш, що робиш?- здивовано сказала Соня - Чому ти їй стільки дозволяєш? Хто вона тобі? Я твоя рідна донька і ти багато раз відмовляла мене пофарбувати волосся чи зробити пірсинг. А їй ти дозволяєш все! Чому?
— Соню, заспокойся! Ми вже говорили з тобою про це!
— Так! Говорили,- Соня перейшла на крик,- Ти сказала, що в неї померли батьки і привела в наш дім. А ми хотіли цього? Ти навіть не спитала мене, чи буду я рада, так званій, сестричці! Ти змусила мене тащитись з нею по магазинах і грати роль хорошої подруги, от я і грала!- тепер Соня дивилась на мене з лукавою посмішкою.- Ой, ти думала я хотіла з тобою дружити? Насправді ні. Я ніколи цього не хотіла.
— Соню, що ти кажеш? Ти ж тоді...
— Я тоді що? Сміялась, веселилась і сказала, що ти дуже хороша. Та я грала, розумієш! 
— Соню, перестань!- тітка вже перейшла на крик.
— Що таке,мамо? Хіба не ти сказала мені, що не відпустиш на вечірку до Марка, якщо я не подружусь з Нікою. От я і подружилась доти, доки мені було вигідно. Так що, Ніко - Соня подивилась на мене,- Все що я тоді тобі говорила, було величезною, смішною і дурнуватою брехнею. Ну я хоча б повеселилась декілька днів. Я так розумію, ти йдеш пішки?
— Так!- сказа я і почала підніматись на кріслі. - До побачення ,тітко!
— Ти як прийдеш, то ми обов'язково поговоримо.
— Добре. 
Я вдягнула пальто і вийшла на вулицю. Прохолодне повітря вдарило мені в обличчя і я закрила очі, глибоко дихаючи. Якого дядька! Вона грала зі мною! Хіба так можна? Я ж повірила їй, справді повірила! Та до біса, я тепер влаштую їм справжнє пекло! Досить швидко я дійшла до школи. Біля входу одразу ж помітила Марка, який обіймав Соню. Це ще більше розлютило мене і я вирішила якнайшвидше пройти повз них, але мене здивувало те, що між ними була і Ася. 
— Ніко, ти пофарбувалась?- почула я голос Назара.
— І тобі привіт.- надто різко сказала я. - Так, пофарбувалась! Щось не подобається? 
— Та ні, тобі дуже пасує. Я просто спитав. Чого ти так взбісилася?
— Може тому що це не твоя справа, як я виглядаю!
— Ну, Ніко, Назар правий.- сказав мені Марк, при цьому тримаючи Соню за руку.- Тобі дійсно пасує.
— Дякую, звичайно,- я підійшла трохи ближче і подивилась прямо на нього,- Але мені взагалі не важлива твоя думка.
Я демонстративно посміхнулась і пішла до школи. Я була настільки зла,що відчула нестерпний біль у голові. Це ж треба так збіситися з самого ранку! 
— Привіт,- біля мене сіла Ася.
— Привіт. Що ти там робила з ними? 
— Нічого, - вона кинула погляд в сторону дверей, коли заходила та вся компанія. 
— Ти можеш мені не брехати!- занадто голосно сказала я. - Ніколи не бачила, щоб ти з ними стояла.
— Добре, я розкажу тобі. Чого ти кричиш? Зла якась з самого ранку.
— Вибач, що накричала. Просто вдома важка ситуація.
— Розкажеш?
— А може ти мені перше розкажеш, а тоді я подумаю чи взагалі варто тобі це знати.
— Добре, поговоримо в їдальні.
Я побачила як вона відвернулась. Тоді я зрозуміла, що образила Асю. Так, можливо я погарячкувала, але чому я повинна їй все розповідати, тоді як вона і половини мені не говорить. Після уроку Ася навіть не почекавши на мене, пішла в інший кабінет. Все-таки образилась . Ну і що? Це взагалі-то я маю ображатись. Ще декілька однокласників спитали мене про колір волосся і , звичайно, сказали ,що мені пасує. Всі вони так говорять, а насправді думають, що я ненормальна. В їдальні я взяла собі пончик з шоколадом та гарячий чай. Ася вже сиділа за столом і чекала на мене.
— Чого ти така щаслива?- спитала я, коли побачила,що вона широко усміхається.
— Просто у мене з'явився хлопець!- сказала дуже радісно Ася, а я ледь не подавилась своїм чаєм.
— Що?- спитала я ще покашлюючи- Ти жартуєш?
— Ні...Ммм...Це Назар.
— Назар?- надто голосно крикнула я і побачила як декілька голів повернулась в нашу сторону, тому я нахилилась ближче і почала говорити тихіше.- Як таке взагалі сталось?
— Тоді, коли ми прийшли до Марка на вечірку то Назар покликав мене поговорити. От ми вийшли з будинку і пішли гуляти по дорозі. Спочатку ми обговорили всю ту ситуацію з Сонею і я вибачилась перед ним. Ну а потім він сказав,що в нього досі є до мене почуття і запропонував мені зустрічатись. Спочатку я трохи вагалася і якщо чесно, то думала,що він жартує. Я йому так і сказала, але він підійшов і поцілував мене так,що я забула про все на світі. Ну тоді я і погодилась.
— Тобто ти вже більше ніж тиждень з ним зустрічаєшся, а мені навіть не сказала?- я була ображена , при чому дуже сильно.
— Ніко, ну я не могла тобі сказати. Я хотіла одразу ж тобі все розповісти,але це все було ще так неясно. Вибач мені.
— Ще хтось знає?
— Так, вся їхня компанія. 
— Дійсно! Чогось мені не дивно, що Назар одразу всім друзям розказав. Не то, що дехто.
— Ніко, я розумію, що ти образилась. Але зрозумій і мене. Ми не настільки близькі, щоб я тобі все розповідала.- я відчула, як на очі почали навертатись сльози, а голова почала страшенно боліти. Ася подивилась на мене винуватим обличчям. Напевно зрозуміла ЩО саме сказала і ЯК зробила мені боляче.
— А знаєш, що - не витримала я,- Все, що я тобі розказувала завжди було за моєю ініціативою. А ти навіть найменших подробиць мені не розповідала. Напевно дійсно ми не такі близькі, як я раніше думала. Напевно і дружба наша була неправдивою, якщо ти так швидко від неї відмовилась.
— Ніко, я не відмовлялась від нашої дружби. Я хотіла б і далі дружити з тобою.
— А я не хочу такої дружби!- я швидко стала зі столу і подивилась на Асю.- Коли я тільки потрапила в це місце і познайомилась з тобою, то подумала, що нарешті в мене буде подруга з якою я зможу поділитись всім,а вона, в свою чергу, буде довіряти і відкриватись мені. Але напевно я помилилась і ти зовсім не та людина, якій варто щось розповідати. І ще, якщо ти думаєш, що тебе так легко візьмуть в ту компанію, то дуже сильно помиляєшся. Сонька може і робить вигляд, що їй все одно, але повір, вона вдарить тебе в самісіньке серце. 
— Знаєш що, Ніко! Ти просто мені заздриш. Ти думаєш, я не бачу, як ти дивишся на Марка. Ти закохалась в нього і це помітно. Але ти можеш забути про нього, тому що ...та-да-м...він зустрічається з ТВОЄЮ сестрою. Як думаєш, що зробить Соня, якщо дізнається про твоє кохання?
— Що за дурниці ти мелиш? Між мною і Марком нічого нема.
— Між вами може і нема. Він ж не проміняє Соню на тебе. Але те,що у тебе є до нього почуття - правда. Я впевнена в цьому на сто відсотків.
— Я в шоці! Чесно я ненавиджу себе за те, що одразу ж не зрозуміла, яка ти людина. 
— Ну я хоть сумувати не буду. А от ти,Ніко, сумніваюсь. 
Я вилетіла з тої їдальні і пішла прямо на вулицю. Байдуже, що ще має бути три уроки. Я просто не можу це все витримати. Коли я гуляла навколо школи, то побачила Діму. 
— Привіт!
— О,Ніко! Привіт. Радий тебе бачити. Як ти?
— Та не дуже добре.
— Що таке? Щось сталось?
— Та з Асею серйозно посварилась і вдома не все гладко.
— Типові підліткові проблеми,- я кивнула,- Ти розумна дівчина, справишся!
— Дякую!- я вперше за сьогодні щиро посміхнулась.- Ти як?
— У мене все добре. Зараз тренуємось інтенсивніше, бо в нас скоро важлива гра,від якої залежить подальша доля команди.
— Все так серйозно?
— Ну команда все одно буде, але гра важлива.
Тоді я побачила, як з роздягальні вийшов Марк. Він був одягнений у командну форму і одразу ж помітив мене з Дмитром. Марк зробив максимально байдужий вигляд і пішов до Соні, яка прийшла напевно недавно. Але прийшла вона не сама, а вгадайте з ким? Звичайно, це Ася. Коли Соня побачила, що я стою з Дімою то підняла свою наманікюрену руку і демонстративно помахала. Ну що ж, в цю гру я теж можу грати. Я підняла свою руку і показуючи найшироченну усмішку теж помахала їй. Вона одразу ж відвернулась і сконцентрувала всю свою увагу на Марка. Коли я повернулась до Діми, то помітила в нього на зап'ясті невелике тату.
— В тебе є тату?
— Так. А ти з тих божевільних дівчат,які фанатіють від хлопців з тату?- я голосно засміялась і потягнулась до його руки.
— Ні, мені просто подобається. - в Діми набито невеликий компас з позначками в усі чотири сторони на фоні гір.- Дуже гарно. Я теж хочу собі набити.
— Серйозно? Переважно дівчата такого не роблять.
— Ну я не така як всі.
— Ну я, якби помітив.
— Де ти зробив її?
— У свого друга. В нього є свій салон.
— Круто! А можу я теж в нього зробити?
— Звичайно. Якщо хочеш, то я спитаю,коли він зможе і тоді повідомлю тобі.
— Було б чудово!
— Дай тоді свій номер я тобі подзвоню.
Я взяла його телефон і почала набирати свій номер, при цьому помічаючи як хтось спостерігає. Коли я повернула голову,то побачила,що то був Марк і він був злий. Невже через те,що я даю свій номер Дімі? 
— Ось тримай. Подзвониш,коли домовишся.
— Добре. А ти не хочеш залишись і подивитись тренування.
— Ой, а це можна?- за два місяці в школі я навіть не знала, що можна приходити і дивитись на тренування. 
— Звичайно можна,- Діма засміявся.- Сядь собі де хочеш, я до тебе потім підійду,коли буде перерва.
— Добре,- сказала я і сіла на якусь лавку.
Біля мене сиділа якась дівчинка трішки молодша, а з іншої сторони якийсь хлопець. Почалося тренування, але скоро мені стало нудно. Я не люблю футбол і тим більше не його фанатка, але коли Діма попросив мене залишитись, то я просто не могла йому відмовити. Недалеко від мене сиділи Соня і Ася. Вони досить голосно сміялись і я могла їх добре чути. Ось так була в мене подруга, а в один момент вона просто пішла в іншу компанію. Ще й образила мене. Ось таке от розчарування дня. Чому біля мене завжди такі люди?
 



zefirka07

Відредаговано: 22.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись