Кохання кольору лаванди

Розмір шрифту: - +

Остаточний вибір

Я сиджу в машині Марка і чекаю, коли ж нарешті він заговорить. Я бачу,що йому важко і він сильно вагається, чи варто мені розповідати. Мене це вже починає трохи злити, але бажання дізнатися правду перемагає. Я помітила, як Марк зробив глибокий вдих і повернувся обличчям до мене.
— Ти напевно не знаєш, але два роки тому в нас в школі була одна дівчина. І я її дуже сильно образив.
Я справді не хотів і навіть не думав,що так вийде. Але нічого вже не повернути.
— Що сталось з нею? Де вона зараз?- я побачила, як він хвилюється і мені стало страшно.
— Вона була на рік молодша і якраз перейшла до нас в школу. Її батьки постійно переїжджали і вона часто міняла місце проживання. Аліна була дуже тихою, сором'язливою, такою собі « сірою мишкою».
— Почекай! Аліна?- я здивовано спитала в Марка ,чи правильно я почула. Я вже чула це ім'я і саме про неї говорила Ася, коли розповідала про ті записки.
— Так. Її звати Аліна. На той час ми робили дуже багато дурниць. І в нашій компанії була заведена одна гра, коли ми спорили на щось, або когось. 
— І ти поспорив на неї?- я не могла повірити. Це жахливо! Я звичайно бачила багато таких фільмів, але, щоб насправді.
— Не те, щоб я сильно хотів, але я ще жодного разу не програвав. До того часу. Взагалі це все придумала Соня. Вона почула,як Аліна говорила, що їй подобаються такі хлопці, як я, а вона ще ні з ким не зустрічалась. Саме тоді Соня і запропонувала мені поспорити на дівчину. Спочатку я мав просто гуляти з нею, ходити на побачення і поступово закохати в себе, а потім перед усією школою кинути її, і тим самим опозорити.  Взагалі про це знали тільки Соня і Назар. 
— І що ж було далі?- з одного боку мені було шкода дівчину, але з іншого дуже цікаво,що ж таке сталось. Можливо він закохався в неї, а вона його кинула? Ні! Ні! Не може такого бути, Ніко! Вона точно закохалась в нього. Це все твоя ревність. Але ж щось таки було!
— Ну і я почав виконувати свій план. Спочатку ніби випадково зіштовхнувся з нею в коридорі і познайомився. Потім в знак вибачення запросив її на побачення, але вона відмовилась. На наступний день я поставив їй на парту маленьку троянду з невеличкою запискою, де вибачився перед нею і запросив погуляти. Вона знову ж таки відмовила. На наступний день я зробив теж саме, але все було марно. Вона просто мене ігнорувала. Чим більше Аліна мене відштовхувала,тим більше я хотів виграти той дурнуватий спір. Одного разу я помітив її в парку, який знаходився неподалік від школи. Виявилось, що вона живе в тій стороні міста. Аліна сиділа на лавці і читала книгу. Вона була, як ангел. Така спокійна, чиста і наївна. Мені стало шкода її, тому я вирішив, що відмовлюся від цього всього. 
— Але Соня не дозволила...- сказала замість Марка я. Це було зовсім передбачувано.
— Так. Вона сказала,що це низько з моєї сторони відмовлятись від такого плану і так просто програти. Соня сказала, що я слабкий і нудний, бо навіть не зміг зацікавити таку дівчину, як Аліна. Тому я просто вирішив,що ,незважаючи ні на що,доведу цю справу до кінця. Потім я почав писати їй записки і таємно підкладати їх їй то в рюкзак,то на парту, то в книги. Згодом я отримав від неї відповідь. Так ми почали постійно передавати один одному записки. Десь через тиждень ми пішли гуляти. Якщо чесно,то вона була дуже навіть хорошою дівчиною. Хоч і виглядала тихою і простою, але в той же час, вона була дуже ніжною. Нам було цікаво і весело проводити разом час. З кожним разом я все більше і більше розумів,що не хочу, щоб вона закохалася в мене, не хочу робити їй боляче. Вона стала для мене дуже дорогою людиною.
— Але вона закохалася,- знову догадалась я, а Марк тільки кивнув і відвернув погляд до вікна.
— Закохалась, як божевільна. Ми з нею одного разу гуляли ввечері в парку і я її поцілував. Я знав,що недалеко від нас були Соня і Назар. Вони постійно слідкували, як просувається наша гра. Тому це був виграшний хід для мене, але тільки не для Аліни. Виявляється, що це був її перший поцілунок. Після нього вона ніби з глузду з'їхала. Аліна постійно переслідувала мене, ходила за мною, писала ті записки. Я бачив,що з нею не все в порядку, тому не міг більше продовжувати цю гру. Я повідомив Соню і Назара, що здаюсь і не збираюсь кидати Аліну перед усією школою, а тим більше соромити її перед усіма. Потім ввечері я підійшов до її будинку і ми мали зустрітись. Так, як я розумів,що вона все дуже сильно близько сприймає до серця, то вирішив,що ні в якому разі не розповім їй про цей спір. Я просто сказав,що я помилився і насправді вона не подобається мені. Але Аліна не повірила. Вона почала плакати і кричати,що я не можу її кинути, бо ніби закоханий в неї. Я намагався її заспокоїти, але нічого не помагало. В неї стався якийсь дивний приступ і тоді вибіг її тато і швидко завів в будинок. Я ще довго не міг отямитись і просто стояв на місці. Пару днів її не було в школі і я вже майже забув про її існування. Але згодом вона повернулася, як і її записки. Вони були всюди. 
— Що вона тобі писала? В тих записках?
— Спочатку просто те,що не може без мене, що постійно думає і хоче знову бути разом. Я її ігнорував, але потім вона почала писати зовсім інше. Аліна погрожувала,що якщо я не повернусь до неї, то вона собі щось зробить. Мені було страшно за її життя. Я просто бачив, що вона не здорова. Але тоді я подумав, що вона просто все придумала. Одного разу в ночі,- Марк важко зітхнув і я зрозуміла,що це найважча частина нашої розмови,- Аліна написала мені повідомлення про те, що вона зробить самогубство. Я прочитав це повідомлення набагато пізніше ніж вона надіслала, тому почав одразу ж дзвонити. Спочатку були просто гудки і ніхто не брав трубки, але потім виклик прийняли і заговорив чоловічий голос. Це був її тато. Він повідомив мені, що вона випила кучу пігулок і зараз і лікарні. 
— Вона вижила?- мені стало страшно за цю бідолашну дівчину, а також за Марка. Не можу уявити, як йому важко жити з таким тягарем.
— Так. Її батько сказав, що вона з дитинства страждає психічними розладами і вже декілька разів намагалася себе вбити. Саме тому вони постійно переїжджають. Я пояснив татові Аліни, що думав, що закоханий в його доньку, але зрозумів, що помилився і захотів розійтися з нею, але вона ніяк не могла це прийняти. Ти знаєш, а я слабак!
— Що? Не говори дурниць!- я хотіла його підтримати, тому що бачила наскільки йому важко.
— Я навіть не зміг зізнатися, що насправді поспорив на неї і вона мені зовсім не подобалась. 
— Ти просто не розповів всю правду. Ти можеш собі уявити,що вона б собі зробила, якби дізналась,що ти поспорив на неї.
— А вона і дізналася.
— Що?- я здивовано подивилась на нього.
— Вона якось дізналась про цей спір і саме тому захотіла себе вбити. 
— Не можу повірити,- прошепотіла я,- Але звідки?
— Я не знаю. Я жахлива людина. Я довів дівчину до самогубства, заради власної вигоди. Я ледь не вбив її!
— Спокійно,- я легенько погладила його,- Вона ж вижила.
— Зараз Аліна живе в іншому місті і постійно проходить лікування в клініці. 
— Ви спілкуєтесь?- Марк кивнув.
— Після тієї ситуації я серйозно поговорив з нею і вона мені пробачила. Чи то сама так захотіла, чи то під дією ліків я не знаю. Зараз досить часто ми розмовляємо і я навіть інколи навідуюсь до неї. Мені страшно за неї, тому я мушу підтримувати її.
— Добре. Але як це все пов'язано з тим, що ти не можеш кинути Соню?- я була вдячна Марку за таку відвертість, але головне питання ще залишалося не закритим.
— Після того, як усі в школі почали пліткувати про неї і Діму, вона прийшла до мене з проханням. Соня хотіла,щоб я став її фальшивим хлопцем до випускного, тому що їй соромно за те,що всі думають, що вона з Дімою. Спочатку я звичайно відмовився, але вона стала мені погрожувати, що розповість всій школі про те, що я зробив з Аліною. Уяви, якщо б всі дізнались,що я довів дівчину до самогубства і ледь не вбив її. 
— І ти погодився?
— Мені більше нічого не залишалось. Я не хотів знову повертатися до тої теми, а тим більше не хотів, щоб погано думали про Аліну. Незважаючи на все, вона стала мені дуже близькою.
— Тобто ви з Сонею насправді не зустрічаєтесь?
— Ні. Ми просто граємо в ще одну тупу гру. Спочатку все було дуже просто. Доки не з'явилась ти.
— А до чого тут я?
— А до того, що я справді закохався в одну дівчину ,- він подивився прямо на мене,- І я більш ніж впевнений,що вона сидить зараз біля мене.
Я не могла стримати своєї усмішки, тому просто потягнулась і поцілувала його. 
— Добре. Як ми будемо бачитися, якщо я прийму твою пропозицію?
— Ми можемо бачитися тоді,коли ти тільки захочеш. Просто в школі і на вечірках я буду з Сонею.
— Гаразд, а якщо я буду ревнувати?
— Ну це ж все неправда. У мене немає жодних почуттів до Соні.
— Насправді це дуже складно.
— Я розумію,тому і не прошу сказати своє рішення прямо зараз.
— Я вже зробила остаточний вибір.
— Справді? Ти впевнена?
— Так. І я погоджуюсь на твої умови. Я буду твоєю другою дівчиною до випускного, але потім все ж таки надіюсь,що буду єдиною.
— Ти і зараз єдина та справжня дівчина. Я тільки тебе попрошу,щоб про це ніхто не знав. Особливо Соня. 
— Добре.
Ми ще трохи посиділи разом в машині, але час пройшов надто швидко,тому ми змушені були повертатися. Марк зупинив недалеко від мого будинку і я пройшлась трішки пішки, щоб нас ніхто не помітив. Коли я зайшла в будинок,то помітила, що світла ніде не було. Отже, всі вже сплять. Я тихенько піднялась по сходах і пішла до себе в кімнату. Я одразу ж зрозуміла,що в першу чергу пошукаю записки і завтра ж поверну їх Марку. Думки захопили мою голову, тому я не відразу помітила когось в кінці коридору.
— Що така задумана?- заговорила до мене в темноті Соня.
— Тобі яка різниця?
— Ну як? Порозважалась з моїм хлопцем?
— Не мели дурниць! 
— Серйозно? А де ти тоді досі була? І куди ж він тебе возив?
— Мені здається це не твоя справа, де саме я була.
— А я думаю, що моя. Особливо тоді,коли це стосується мого хлопця.
— Послухай,я така втомлена,що навіть не маю ні часу, ні бажання з тобою сперечатись, а тим більше виправдовуватись перед тобою. Тому, будь ласка, не чіпай мене.
— Ніко,- Соня підійшла досить близько до мене,- Марк- мій. Тому ти більше не те ,щоб розмовляти, навіть дивитися на нього не будеш. Якщо я дізнаюсь,що ти щось задумала, то зроблю так,що про тебе навіть ніхто не згадає. Ти зрозуміла?
— І тобі солодких снів,- спокійно сказала я і зайшла до себе в кімнату.
От стерва! Як я буду це терпіти ще шість місяців? Я включила світло і одразу переодягнулась в піжаму. Також почистила зуби і змила макіяж. Тепер прийшла черга знайти ті записки. Де ж я їх поставила? Я подивилась в тумбочку, шафу і тоді помітила під ліжком рожеву коробку. Точно! Я ж сюди їх положила. Я легенько відкриваю коробку, а вона....ПУСТА!!! Що? Чорт? Я більш ніж впевнена, що поставила їх сюди. Куди вони ділись?



zefirka07

Відредаговано: 19.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись