Кохання на депозиті

Розмір шрифту: - +

Частина 3. Красунчик

Частина 3. Красунчик

А плани завжди смішать Бога...

Йому не розказуй про завтра,

Бо тільки він знає чого

Ти варта...

 

Наступного ранку Зоряна прокинулася від свисту чайника. Вона рвучко підвелася на ліжку, згадавши, що сьогодні її перший робочий день. Поглянула на годинника і з полегшенням видихнула. Усе в нормі. Часу, щоб зібратися, вдосталь, тому вона без поспіху попрямувала до ванної, а потім і на кухню. Там на неї вже чекав свіжий і сяючий Назар. “І як то в нього виходить - лягти під самісінький ранок, а вже о шостій бути в повній бойовій готовності?” - про себе подумала здивована сусідка.

- Чай будеш? Я тобі теж приготував. Чи ти каві віддаєш перевагу? - невимушено запропонував хлопець.

- Так. Ні. Дякую. Це дуже мило з твого боку, - для Зоряни було незвичним прокидатися у квартирі з незнайомцем, ну майже незнайомцем...

- Нема за що, - посміхнувся Назар. - Ти зранку така кумедна...

- Що є, то є! - посміхнулася у відповідь дівчина.

- Ну, що, Зоряно... Ти готова? - якось серйозно запитав Назар.

- До першого робочого дня? Так. Ну, майже. В університеті я була кращою на курсі, але ще жодного дня не працювала за спеціальністю, тому легенький мандраж все ж є... - швидко відповіла дівчина.

- Ти повинна розставити для себе головні пріоритети. Що? Як? Для чого? - повчав Назар, немов вирішив все ж таки по-справжньому взяти шефство над невдахою. - І не дозволяй на собі їздити. Бо в нас час люди аж занадто схожі на акул. З’їдять - не подавляться. Не встигнеш і помітити, коли та як... Будь обережна. Нікому не відкривайся. Нас оточують корисливі люди, які обов’язково при першій ліпшій нагоді використають всі твої мінуси у своїх цілях. До речі, як тобі моя Діаночка? Гарна, правда ж? - раптом переключився на зовсім іншу тему Назар, милуючись світлиною на телефоні.

- Так-так... Дуже! - Зоряна і справді вважала Діану гарною, тільки нещирою і розбещеною.

- Так... гарна... Правда, мені з нею трішки важкувато. Вона з іншого світу, “вищого”. Одна дитина у заможних батьків-бізнесменів. Росла, ні в чому собі не відмовляючи, тож ніяк не може зрозуміти, звідкіля беруться гроші. Не те, що я - в злиднях. В домі, де навчишся рахувати кожну копійчину… - задумався. - Я щосили намагаюся економити, щоб придбати житло та одружитися із Діаночкою. А вона мене то до кав’ярні, то до ресторану, то взагалі на Мальдіви у відпустку махнути пропонує… А я ж без вихідних по всіх можливих підробітках бігаю. Ну, от як їй пояснити такі очевидні речі? Не знаю… Усе. Я побіг! Не маю звички запізнюватися на роботу. До вечора! І пам’ятай мої настанови! - вже зачиняючи двері, весело крикнув Назар.

 

Несміло переступаючи поріг банку, в якому Зоряні дозволили спробувати свої сили, дівчина відчутно хвилювалася і не даремно. Тільки вона зайшла до приміщення, як десятки здивованих очей якось непривітно на неї покосилися.

- Дівчино, ми ще не відчинилися. Зачекайте десять хвилин надворі, - раптом постала перед Зорянкою граційна блондинка з ніби виточеною фігурою та намальованим обличчям.

- Доброго ранку, - привіталася дівчина. - Я до Вадима Петровича, стосовно вільного місця у офісі... Він мене затвердив ще у п’ятницю, а почати велів з понеділка...

- Дивно, він мені нічого такого не говорив? - скривилася леді-вамп.

- Нічого дивного, Маринко, - ніби з-під землі виріс директор. - Ти - моя дівчина, а не шефиня, чи хтось із інвесторів... Я не повинен тобі звітувати про усі зустрічі та рішення... Будь ласка, проходьте за мною. Зоряна, я правильно зрозумів?

- Так, - дурновато посміхнулася дівчина, бо Вадим Петрович був настільки галантним і привабливим, що, напевне, кожна так повела б себе на її місці.

- Оце ваше робоче місце, - сказав директор, провівши Зоряну через троє дверей, далеко за лаштунки від основної сцени.

Він вказав на маленьку темну кімнатку з трьома робочими столами, за двома з яких уже сиділи дві дуже серйозні на перший погляд працівниці, завалені високими стосами паперів.

- Ніно Валентинівно, - звернувся шеф до поважної жіночки у великих окулярах, - це ваша нова помічниця. Як бачите, обіцяв - виконав! Уведіть її в курс справи, а в кінці робочого дня доповісте, підходить вона вам, чи знову недотягує! - на останніх словах Вадим підморгнув працівниці, і та просто на очах розпливлася в посмішці.

- Добре, добре, Вадиме Петровичу... Я доповім...

- Ой, ледве не забув. І перевдягніть її, будь ласка, в нашу уніформу, - доручив іншій, молоденькій працівниці, Лідочці, а потім швидко зник за дверима.

- Красунчик, правда ж? - засміялася Ніна Валентинівна і простягнула Зоряні стосу паперів.

 

День пролетів як цунамі, цілковито накривши з головою звітами та бланками. Але вже за півгодини до закриття директор, як і обіцяв, порадував усіх своєю появою.

- Ну, от... Зовсім інша справа! - одразу ж помітив зміни в образі Зоряни, на якій дуже стильно сиділа офісна форма.

- Вадиме Петровичу, соколе мій ясний, і де ви такий діамант відкопали? - засяяла в усмішці головний бухгалтер. - Інших місяць доводилося навчати, а ця за день все зробила. Я її уже і на постійне робоче місце оформила, навіть вас чекати не стала! Нічого, що я так швидко?

- Ні, це ж чудово! Нарешті вам догодив. Оскільки ми з цим питанням розібралися, то у мене до вас маленьке прохання. Ви вже напевне чули, що сьогодні Лізу Острякову швидка забрала просто з робочого місця з підозрою на гострий апендицит? А на ній вісить звіт, який мені потрібен до завтрашнього ранку... - благально дивився на працівниць директор.



СЕСТРИ Сіденко

Відредаговано: 26.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись