Кохання Єви

Розмір шрифту: - +

Лист із результатом теста на батьківство. Мамин щоденник.

   Стук, стук, стук.

-Заходь...- сказала я, мені так було важко...

-Сонечко, тримайся. Все буде добре! Ми знайдемо Ваню і його посадять. У мене татовий знайомий працює у поліції, він нам і допоможе. Головне не плач і не нервуйся, бо дитинці зашкодить...- підтримувала мене Ліля.

-Дякую! Щоб я без тебе робила...

-А ти народжувати будеш?...- не впевненно запитала подруга.

-Незнаю... Страшно. Дитинка без батька буде...

-Головне, народжуй! Бо аборт- це вбивство.

-Так, я буду народжувати! А то, як зроблю аборт, мама засмутиться, буде злитися, вона ж дивиться на мене з небес...

-Ти молодець, тримаєшся!

-Та да... Завтра хочу на могилу до мами сходити.

-Ой, яка ніч на дворі...

-То залишайся у мене, переночуєш.

-Дякую. Не відмовлюсь.

   Єва спала. Сниться їй маленьке немовлятко, яке називає Єву "мамою". Але з однієї сторони, це погано, бо Єві доведеться забути про престижний універ... Та ще й коштів не має. Але, Єва доб'ється того, щоб Ваню посадили.

   Ранок. Усі влітку спішать на автобус, щоб встигнути на дачу. А Єва поспішала на могилки.

-Мамо, привіт. Ось і я.- говорила я до могили де похована моя мати.

-У мене хороші і погані новини. Ти станеш бабусею. Уявляєш? Я вагітна. Ти тільки не злись на мене, я буду хорошею матусею. Я буду народжувати, хочу дівчинку. Таку гарну, милу, схожу на тебе. Може її також назвати "Надя"? На твою честь. Подобається?- а у відповідь тільки вітер, каркання ворон.

-Мамусе, я тебе дуже люблю! Так сумно без тебе...- Єві почувся у голові дивний шепіт, від якого нестямно боліла голова: "Доне, я рада за тебе. Але, хіба Іван гідний твоєї дитинки? Він підлота. Я знаю де він... У заміському будинку, за лісом. Доню, народжуй. У моїй кімнаті, під картиною є сейф, там товстий зошит, де все таємне написане, прочитай його, і там ще лист...Ключі від сейфа за ліжком... Бувай..."

-Що за голос? Мамо, ти тут?- тривожно запитала я, тримаючись за голову, бо так боліла.

   Я швидко доїхала до дому, Лілі вже не було. Зайшла у мамину кімнату, глянула під картину, там справді був СЕЙФ, взяла за ліжком ключі, і думала: "Невже, це мама приходила до мене?"

Я відчинила сейф, а там товстий зошит, лист у жовтому конверті, деякі гроші.

Я взяла дивитися лист:

<<Тест на батьківство.

Отже, Верченко Олександр Микитович не являється батьком Верченко Єви Олександівни.

А, Степанюк Дмитро Сергійович на 100% являється батьком  Верченко Єви Олександівни. Це підтверджує ДНК експертиза.>>

Що за чорт?! Саша- не мій тато? Як?! Який ще Дмитро Сергійович?

Я це негайно з'ясую!

Взяла товстий зошит, і знайшла дещо цікаве:

<<Господи... Як далі жити?!

Я дізналася , що Сашка не батько Єви, а Діма!

Як Єві сказати, що Саша не її рідний батько?

Ні, поки нічого казати не буду!

Трохи зачекаю, рік,два, три...

Так, якщо я помру, Єва буде це читати.

Так от,Євочко, якщо ти дійсно зараз це читаєш, то знай, я тебе дуже люблю, але так сталося, що я завагітняла від Діми... Ой, це було 16 років тому... А він ж певно до сьогодні не знає, що ти його рідна донечка... Він живе у Києві, вулиця Каменярів, будинок 5, квартира 32.

Ти певно думаєш, що за конверт з грошима, які ти точно знайшла, так от, це Саши гроші, він знайшов невідому печеру, зараз та печера називається в честь Саши - "Верче". Він зробив відкриття, і йому за це заплатили доларами. То от, використовуй ці гроші, на універ, на майбутнє весілля.

Люблю тебе, доне.

Пробач мені...>>

Як так мамо?

Головне зараз, моя дитинка, а потім поїду до батька...

   Я записалася на прийом до гінеколога. Через два тижні, я прийшла на прийом, бо щось мені було погано, тому я цілих чотирнадцять днів пролежала вдома.

-У вас два тижні.- сказала гінеколог.

-А можна вже визначити стать?

-Ні, ще поки це неможливо.

-Ясно, бо я дуже хотіла б дівчинку. Навіть ім'я знаю.

-А яке?

-Надійка.

-Гарне. Ну добре, попийте вітамінок, щоб дитинка була здорова, і приходьте через два тижні.

-Дякую. До побачення. Гарного дня.

-І вам.

 Чомусь, я була дуже щаслива... Я стану мамою! Це ж щастя!

Буду водити її в садочок, потім у школу, буде вона студенткою.

Моя Надія. Тільки моя!



Яна Вей

Відредаговано: 23.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись