Кохання Єви

Розмір шрифту: - +

Справжня дружба Єви з Лідою. Ваня у в'язниці.

   Ранок. Мене розбудив дзвінок від Лілі.

-Ало. Ліль, чо' так рано дзвониш?

-У мене новини! Ваню посадили!

-Що?!- відразу мене покинув сон.

-Ага! Татовий знайомий повпливав! Терміново приїжджай, він гроші хоче тобі віддати. І ванька тееб побачити хоче, уявляєш?

-Ой, це так неочікувано. Я просто зараз у Києві... У рідного тата.

-Що?! Ти не повідомила свою найкращу подругу?

-Вибач, не встигла...

-То ти приїдеш?

-Сьогодні ввечері. Чекай.

-Окей. Бувай.- попрощалася Ліля.

-Бувай.

   Я цілий день не могла повірити, що Івана заарештували!

   Чому взагалі, я так раділа? Я ж раніше любила його... Невже рік проживши з ним, у нас не було кохання? Він мене використовував? Ой ні, це я себе накручую...

-Діти, сніданок готовий! Підйом! Що ви так довго?- гукала Ольга.

   Я прокинулася перша, одягнулася, вмилася, і пішла до мами Олі.

-Ммм. Смачно пахне.- похвалила я сніданок.

-Спасибі, Євочко. Сідай снідай, бо ті соні ще сплять.

-А тато на роботі?- запитала я.

-Так. У нього своя компанія.

-Круто. Бо тато Саша працював альпіністом і...

-Ііі що?

-Загинув.. Зірвався з канату...

-Співчуваю... Добре, що у тебе є ми.

-Спасибі вам за все. За те, що прийняли мене.

-Добре, ти снідай, а я йду сонь будити.- засміялася Ольга.

   Я поснідала млинцями з повидлом, і кавою.

-Мама Оля, я йду, мені квитки замовити треба на Львів.

-На Львів? Ти ж вчора приїхала. Вже до дому?

-У мене справи, я приїду завтра ввечері.

-Ух. Ділова! Добре,будемо чекати.

   Я зібрала маленьку свою валізу, Ольга дала мені тисячу гривень (хоча я відмовлялася, але вона наполягала) і поїхала на вокзал.

   Сіла у потяг, і рушили.

   Знову та пісня:

<<Больше не будет больно и плохо, 
Сегодня не кончится никогда. 
Между выдохом каждым и вдохом 
С неба летит звезда. 
Гаснет звон последнего слога 
И шкатулка вопросов пуста. 
Больше не будет больно и плохо, 
Сегодня не кончится никогда.>>

   Мої думки перервало повідомлення від Ліди:

<<Привіт.

Чому ти поїхала?

Ми тільки по-товаришували! Ти ж моя сетра, все-таки!

Хм... Я образилася:( >>

   Я швидко набрала відповідь:

<<Привіт.

Лідочко, вибач. У мене термінові справи у Львові.

Я приїду завтра ввечері.

Хочеш привезу тобі подарунок?

Цьомки) >>

   Через шість годин я була на львівському вокзалі.

   Ну привіт, Львів.

   Я подзвонила до Лілі:

-Ало. Привіт, Ліля. Я вже в Львові. Зустрінеш мене?

-О! Нарешті дочекалися зірку! Ок. Зараз буду.

-Чекаю.

  Приблизно через десять хвилинок приїхала Лія.

-Привіт! Євка, як же я скучала! Ну що, у кафе чи до Вані?- запитала подруга.

-У кафе.

   Ми приїхали у кафе "Франсуа". Обожнюю цей заклад!

-Ну розповідай! Що там? Як Київ?- запитала Ліля.

-Мене батько радий був бачити! А ще у нього є дочка і син, мої ровесники. Дочку звати- Ліда, а сина- Рома. Ми з Лідою дуже подружилися, були навіть на атракціонах, уявляєш? Я згадала дитинство... А жінка мого тата- Ольга. Така привітна. Вона була подругою дитинства моєї мами. Впринципі, я дуже рада! І можливо, переїду у Київ... Про мою вагітність знає тільки Ліда. Я ще маю сказати татові і мамі Олі. Я впевненна, вони мене зрозуміють...- без передиху говорила я.

-Круто! У тебе тепер нова найкраща подруга?- сумно запитала Ліля, допиваючи каву.

-Ну... Ліда мені сестра, у нас батько один той самий. Ліля, я тебе дуже люблю! Ти ж знаєш, що я ціню нашу дружбу! А у тебе як?

-Ну ми з Бодьою подаємо на... одруження!- захлиналася від радості Ліля.

-Вау! Вітаю! Дуже рада за вас! Ну що, погуляємо на весіллі?

-Звісно!

-Клас! Це дуже крута новина!

-Дякую.

-Поїхали до... Вані?

-Так.

   Коли ми приїхали до поліцейськго відділу, я чомусь заплакала, але подруга втішила:

-Єво, ти чого? Він тебе не образить!

-Я не вірю просто... Що Ваню посадили. Він ж мене кохав... Чому він так підло поступив?

-Це в минулому! Забудь його! Все не плач, Євусь!

-Ой, добре. Ходімо.- відповіла я.

   Нас зусттрів поліцейський:

-Вам куди?

-Ми до Залусківського Івана.

-Добре, проходьте. Побачення не менше. ніж п'ятнадцять хвилин!

-Добре. Лілечко, зачекай тут.

-Звісно.

   Я пішла за поліцейським до камери Вані.

-Ну ось і зустрілись...- не впевненно сказала я.

-Опа! Ну ти й стерво!

-Я?! Це ти підло зі мною вчинив!

-Я як вийду з тюряги' тобі не жити! Зрозуміла?- кричав він.

   Я не сказала нічого, просто побігла вся в сльозах до Лілі.

-Ліля, він погрожував! Чому він такий?

-Євочко, не плач. Пішли краще до Володимира Михайловича, заберемо гроші.

-Добре...- витираючи сльози промовила я.

   Стук, стук.

-Уввійдіть.

-Доброго дня, Володимире Михайловиче.



Яна Вей

Відредаговано: 23.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись