Кохання Єви

Розмір шрифту: - +

Про погане...

Перше липня зустрічало людей пекучим сонцем. Було навіть жарко у сукні.

Хотілося поїхати на море, зануритись у воду, пірнати і насолоджуватися літом.

Стоп! Уже липень? Зазвичай я з батьками у липні їздили на відпустку. На море, озеро, річку, рибалку.

А зараз у мене цього вже ніколи не буде?

Я прокинулася у лікарняній палаті. Стояв запах ліків, від такого мене завжди нудило.

Я приклала руку до живота і у думках промовила: "Ти жива?"

До мене зайшла та сама привітна мед-сестра.

-Добрий ранок, Єво Олександрівно.

-Не дуже добрий...

-По-моєму добрий. Прийшли результати ваших аналізів. Цілком, ви здорова.

-А дитина?

-Про це потім...- такі слова я чула ще вчора! Коли потім?

-А Ліда Степанюк? Як вона?

-Ліда...

-Що з нею? Вона жива?

-Поки у реанімації. Ви дійсно везуча. Ви вижили!

-Мені головна не я, а моя дитина! Все, вийдіть! Я хочу побути на самоті.

-Як скажете.

Мої думки увірвав стук у двері.

-Привіт, Єво.- це був Рома.

-Привіт...

-Як тобі, краще?

-Не дуже... Ти краще скажи, як Ліда?

-У реанімації. Це приватна лікарня. Тут найкращі київські спеціалісти. Вони врятують і тебе, і її.

-А батьки твої тут?

-Так, вони до тебе пізніше зайдуть...

-Добре.

-Єво, я тут хотів сказати...

-Що?

-Ну... Мій друг - Паша. Він знайшов тебе у соц-мережі, і... ти йому дуже сподобалася...

-Рома, серйозно? Хіба зараз час для кохання?

-То ти не проти з ним зустрітися? Він реально класний пацан! Якщо образить тебе, то я йому голову скручу.

-Вибач, але давай пізніше про це поговоримо?

-Окей. Але ти обіцяєш?

-Ой, Ромка, обіцяю... Все йди.

-Бувай.

-Та йди.

Я лежала. Думала про подальші плани. Ліда! Точно!

Я помало встала з ліжка, взула тапочки і пішла до палти Ліди.

-Лікаре, а можна вже до Лідії Степанюк?

-Гм... Ліда Степанюк... Ааа, вчора потрапила у аварію, вона?

-Так.

-Не можна. Вона у тяжкому стані.

-Я тільки на три хвилинки.

-Ну раз на три... Добре, можна.

-Спасибі.

Я зайшла у палату Ліди. На очах у мене лилися сльози. Ліда була під крапильницею. У масці, через яку вона дихала...

Зайшла знову та сама мед-сестра.

-О, а ви що тут робите? Вам лежати треба.

-Як Ліда?

-У комі...

-Боже! На скільки?

-Це залежить від її організму. Може на місяць, на рік, на, на три... Незнаю я.

-Можете вийти? Я хотіла поговорити з нею.

-Добре.

Дівчина у білому вийшла,  я залишилась на одинці з Лідою.

-Лідочко, я ж казала, що Єгор неебзпечний. А ти не вірила... Він тобі життя зіпсував. Ти уявляєш, що буде, якщо я втрачу дитину? Лікарі нічого мені не кажуть... Рома казав, що у мене закохався його друг Паша. Смішно... Я так хочу почути твій голос. Піду я напевно... Буду приходити до тебе. Бувай.

Виходячи з палати,  побачила Ольгу і тата.

-Тато!- кинулася в обійми я.

Батько був насупленим, Оля навіть у мою сторону не дивилася.

-Що з вами? Я вас образила?- тривожно я запитала.

-Ти не сказала нам, що була вагітною!- люто сказав тато.

-Що значить "була"? Я втратила дитину? Лікарі сказали?

-Ой, проговорився... Єво, це правда. Ти втратила дитину... Що ви взгалі робили з тим хлопцем, що втік з місця аварії?

-Ні! Я не втратила дитину! Це лише сон, Єво, заспокійся!

-Це не сон! Усі знають, що ти була вагітна! Термін - один місяць!- кричав на мене тато.

-Я боялася вам сказати... У мене батьки померли! І що, я мала всім розказувати про вагітність? Ви так це уявляєте: "У мене померли батьки, але я така рада, що вагітна! Ура!". На мене впало багато проблем! Було мені добре, коли я дізналася, що Саша не мій рідний батько? Я хотіла взагалі зробити самогубство! Мама із-за стресу померла, бо я винна у її смерті! Що ви хочете від мене?! Ви мені хто? Правильно - ніхто! А ти татечко, чому не зробив ДНК експертизу, коли моя мама була вагітна мною?! Ти спаскудив моє життя! Мені від вас не треба, ані копійки!

Я бігла у свою палату, вся у сльозах...

Швидко зібрала сумку, і поїхала звідси - геть!



Яна Вей

Відредаговано: 23.03.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись