Кохання із запахом кави

Розмір шрифту: - +

XVI

Підстава прийшла негадано. Я вже втретє набирав восьмий по рахунку номер Арсєньєва (він і справді тоді скинув їх), і всі вони як один віддавали мені в слухавку нудними протяжними гудками або взагалі повідомляли, що абонент знаходиться поза зоною доступу. Сидячи під кабінетом Тєроріста, а тобто органічної хімії, я уявляв і повільно смакував обличчя  білявого пройдисвіта, коли він нарешті побачить двадцять чотири пропущених дзвінки від моєї скромної персони. А ще треба не забути і обов'язково спитатись, нахолеру йому стільки номерів, якщо він ні одним з них не користується, і в якому місці він взагалі тримає ті свої телефони.

З важких дерев'яних дверей перелякано вилетіло двоє хлопців, прижимаючи до себе купу якихись папірців і ноутбук, і обдарували всіх присутніх в коридорі студентів таким здичавілим поглядом, ніби вони тільки що там не проект захищали, а проходили древній обряд екзорцизму. 

– Арсєньєв і Ковтун, запрошую, – низький командирський бас викладача прозвучав з привідчинених дверей аудиторії.

Ну, як то кажуть, час розплати за регулярні прогули прийшов раніше, ніж те очікувалось.

– Де він лазить взагалі? – Рацький намагався видати хоч якісь слова підтримки, хоча це й виходило так собі.

– Обов'язково запитаю це в нього, коли буду товкти ногами його бездиханне скручене на землі тіло, – я ще раз оглянув заповнений людьми коридочик і, не знайшовши потрібного мені кадру, гучно закрив за собою двері аудиторії з іншої сторони.

– Доброго дня, – швидко протарабанив я, не відходячи від порогу ні на крок і прижимаючись спиною до дверей все сильніше.

– Доброго, – Тєроріст насунув на переносицю окуляри, цим самим трохи виправляючи свій лисячий профіль, і з-під них же недобре глянув на мене, – Ви один? А де ж Ваш компаньйон?

"От мене так само цікавить, де ця шавка білобриса бігає", – мимовільно проскочило в думках.

– Аристарх Андрійович, тут така справа, – жалібним тоном почав я, надіючись на глибоко приховане милосердя викладача, – він дуже сильно захворів і, напевно, сьогодні не зможе прийти.

Викладач обвів мене повністю поглядом, а потім, опустивши голову в папери мого проекту, стукнув ручкою по столі.

– Що ж, тоді я можу Вам побажати тільки удачі.

Після цієї фрази мене з розпростертими обіймами зустріли тридцять хвилин пекельного сорому, тотальне компасування мозку і неочікувані приливи креативності та винахідливості, без яких моїх чотири чесно вигризених бали мені б навіть і не світили. 

– Добре, – викладач щось черкнув в своєму записнику і з цікавістю глянув на мене, – скільки годин ви проводили в лабораторії?

"Особисто я – ніскільки", – знову закралася незапланована думка. 

– Ми проводили по чотири години кожного дня, Артур трохи більше, так як він взяв на себе більшу частину роботи.

– Помітно, що постарались, – Тєроріст скинув свої старомодні окуляри і відразу став схожий на чоловіка в самому розквіті сил, загалом, яким він і був, піднявся зі свого крісла і, підійшовши до парти поруч зі мною, поклав свою важку руку мені на плече, – проект насправді чудовий, може потягнути навіть на курсову або ж, якщо трохи більше доповнити, то й на дипломну для Вашого напарника.

Ого, хоч десь ця скотина постаралась на славу, нічого не скажеш. Мушу зізнатися, все ж таки я багато чим йому завдячую.

– Ваш напарник же ж Артур Арсєньєв?– викладач пройшовся пальцями по своєму трохи відрослому каштановому з проблисками сивини волоссю і, усміхнувшись, зжав руку на моєму плечі трохи сильніше, – Передасте йому, що як тільки він одужає, то нехай підійде до мене, ми віришимо, що робити з його відробітком.

Діло незаплановано по троху починало пахнути горілим.

– Обов'язково, – через натягнуту посмішку і під косим погляд я хутко забрав речі зі столу і пулею вилетів за двері, пропускаючи інших студентів.

Якось не подобається мені цей дядько, занадто хитрожопі в нього лице і поведінка, як на звичайного викладача такого середнього навчального закладу.

– Ну що? – Рацький і Кіра перехопили мене відразу після виходу з Тартару.

– Чотири, – з просто безмежною гордістю я озвучив їм свій бал.

– Красава, – двоє продовжували говорити в унісон і вітаючи хлопнули мене по спині.

– А твій шо?

Я готовий був прихлопнути Женьку за це його "твій", але я ж знав, що насправді він має зовсім інше на увазі, ніж можна було спочатку подумати.

– Нічого, я віддувався сам.

– Фух, добре, що я тоді помінялась, – Кіра якось полегшено видихнула, і ми з Рацьким зацікавлено втупились на неї.

– Тобто? – прижмуривши очі, я підійшов ближче до бузкової.

– Поясни.

– Еее, – бузкова ступила декілька кроків назад, відгороджуючись від нас руками, – я думала, що ви і так знаєте, що Артур принаймні вам сказав.

– Шо сказав? – Женька ніяк не вгасав.

– Кіра, давай, народжуй швидше.

– Ну, як тільки тоді вивісили списки партнерів, Арсєньєв майже відразу підійшов до мене і сказав, що нашій групці треба помінятись, бо це буде дуже складно для нього, він занадто недалекий, а я одна все не витягну, а так моя нова партнерша буде і крутіше, і розумніше… – перебираючи в пальцях ремінь від сумки, Кіра сама почала якось нервувати і заплутуватись у власних словах так, що ми з Женькою її ледве зупинили.

Я на хвилину завис, розплутуючи весь той клубок слів, які я щойно почув. То для Арсєньєва буде дуже складно, бо він тупий, як кут сто двадцять градусів? Що за відверта маячня? 

– Так, я потім з цим розберусь. Надіюсь, хоть на по… зустріч він прийде.

– Яку зустріч? Хто? – знову дует зіспівався і ехом горланив на весь коридор.

– Дід Пихто.

Я відмахнувся від цих двох мух цеце, накинув на себе куртку і з надією багато чого розпитатись помчав у парк навпроти корпусу.

Незважаючи на яскраве сонце вгорі, на вулиці панував справжній дубак. Холодний пронизливий вітерець витягував високі ноти серед гілля дерев і так і пробирав крізь одяг, і навіть взуття. Через пів години мого нудного сидіння на місці і набраних разів десять різних номерів Артура, я відчув, що моя ліва булочка вже зовсім обмерзла і пора її рятувати. Ще пів години я шмигав з однієї сторони в іншу, роздивляючись навкруги, і надіючись все ж таки побачити цього вундеркінда недоробленого і вмазати йому з правої. Ми ж не в шахи в кінці кінців граємо, до чого тут були ці рокіровки і махінації.



KLIFS

Відредаговано: 05.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись