Кохання із запахом кави

Розмір шрифту: - +

ІІІ

Я прийшов додому зі страшенним головним болем. Цей Артур діє на мене так само, як спалахи на сонці – тиск скаче і хочеться всіх повбивати. Зі злості я стукнув ногою по вхідних дверях, від чого ті різко відчинились, а потім відскочили назад до мене. В коридорі стояла застигла на місці із чашкою сестра.

– Не бушуй.

Я подивився на неї, закрив двері і сперся на них спиною. Я був занадто втомлений, а може занадто загублений у всій цій маячні. Я подивився на Свєту напівпрозорим поглядом і тричі похитав головою зі сторони в сторону.

– Проходь, вечеря і твоя кава чекають на столі, – сестра зробила крок до мене  і показала рукою на кухню.

– Мама ще є?

– Ні, вже годину як пішла.

Ми постояли так ще хвилину (я приклеєний до дверей, а вона навпроти, посьорбуючи чай). Свєта перша обірвала тишу:

– Я ні на що не натякаю, звісно, но коли ти підеш в універ?

– Боже, блять, кицю, Свєт, давай тільки ти не починай.

Я скинув куртку з плечей прямо на підлогу, закинув її ногою на придверний пуфик, а сам пішов на кухню.

Різкий запах свіжозвареної кави вдарив у ніс, всі мої нюхові рецептори загострилися, немов у хижака на полюванні. Я пройшовся поглядом по посудинах і знайшов мою велику кавову чашку, заповнену до країв тягучою ароматною рідиною.

– Оля приходила, вона і зробила каву, – сказала Свєта, плавно підійшовши до дверей кухні, а потім добавила: – для тебе.

Я секунду помовчав, згадавши Олю, а потім взяв чашку, вмокнув в її зміст палець і облизав.

– Ну понятно, шо заварювала не ти, бо тут би пахло не кавою, а гореним.

– І я тебе люблю, - з натягнутою усмішкою відповіла сестра.

Вона підійшла до столу, взяла в руку свій ноутбук і ще раз окинула мене поглядом.

– Мене завтра не будити.

– Знов робота?

– По крайній мірі від інших - да, – Свєта єхидно усміхнулася, ступила за поріг кухні і ліктем прикрила за собою двері.

Відтягнувши з-за столу один із стільчиків, я м'яко на нього приземлився із чашкою ще теплого напою. Я пив його неквапливо, маленькими ковтками, і по венах розтікалось відчуття, ніби кожен з них по трохи заспокоював мою збуджену нервову систему.

Я обожнював цей будинок саме за його кухню, а ще за вітальню, ну і за зручні спальні, а ще за балкон на другому поверсі, але найбільше все ж таки за кухню. Вона була надзвичайно приємно зроблена, у м'яких, бежевих з переливом білого тонах, сама кімната невелика, але по-домашньому затишна.

Лагідне світло люстри, особливо ввечері, обвивало усю кімнату якоюсь живою енергією і теплом. Я провів кінчиком пальця по краю чашки, а потім знову вмокнув його в каву і поклав до себе в рот, задоволено посміхаючись.

Телефон завібрував у джинсах, і я ліниво відкрив повідомлення.

Оля: "Зустрінемось завтра в Жарі ближче до 8. Цілую, надобраніч)".

– Їбанутись... – прошепотів я собі під ніс і підрвався з місця.

Кімната Свєти знаходилась в кінці другого поверху, і саме туди я направився швидким темпом. Навіть не стукаючи, я розпахнув двері в кімнату: вона доволі маленька, на відміну від моєї, але майже вся була залита темрявою, лиш в кутку кімнати, де стояло ліжко, екран ноутбука випромінював яскраве світло, яке відбивалося від лінз окулярів Свєти. Я ввірвався, а на мене різко світануло дві яскраві плями, від чого я аж трохи сіпанувся назад. Згодом десь нижче від цих плям почувся звук:

– Ну, чого пригнався?

– Боже, а я ше удівлявся, чого в тебе хлопця нема. Тепер понятно.

Десь із глибини темряви у мене прилетіла подушка в формі кота. Я швидко спіймав її і зажав у себе під пахвою.

– Признавайся, де в тебе вмикач, – я вже актино проводив рукою по стіні в його пошуках.

– Не смій, – відчеканила Свєта.

– Ага, – в цей момент я вже натрапив на вмикач і хлопнув по ньому.

Яскраве денне світло залило невеликий простір, а згодом його залили і крики сестри.

– Ааа, в мене зараз очі висохнуть, – верещала вона, відкинувши ноутбук в сторону і заривши лице в постіль.

– Сліпаєш ночами, а потім дивуєшся, чого ж в тебе зір такий хєровий.

– Не "хєровий", а мінус три, – зауважила сестра.

– Хєровий. Називай речі своїми іменами, – перекривив її я.

Вона спокійно видихнула і в очікуванні на мене подивилась. Я пройшовся по її кімнаті, сперся на робочий стіл і, схрестивши руки на грудях, втупився поглядом на неї.

– Розказуй, ти мене знов з Ольою звести хочеш?

– Ооой, – Свєта перевернулася на інший бік ліжка. – Розумієш, жіноча дружба це така річ...

– Яка дружба, ви ще пів року назад готові були одна одній патли повиривати.

– Буває, – просто відповіла вона, – це життя.

– Чого я?

– Ну, тебе не жалко.

– Якщо ти не забула, я якби твій рідний брат.

– Таке забудеш, – пробубнила вона собі під ніс і піднялась з ліжка.

– Шо? – Перепитав я.

– Нічого. Просто зустрінся з нею, поговори, а потім скажи, шо не судьба, і гордо йди додому пити какао.

– Ти ніби її не знаєш, вона ж як кліщ! В неї на кожну мою відмазку є контрвідмазка.

– Ну, скажи, що ти в нас мальчик-зайчик.

– Шо?

– Та не "шокай", скажи, що ти гей.

Я просто безмовно на неї подивився.

– Ну а шо, тупа відмазка також відмазка.

***
На ранок я всерйоз задумався над словами Свєти, і чогось в мене раптом в голові почали виникати фотографії Арсєньєва. Впевнений, якби він про це дізнався, то моє бездиханне тіло вже би давно валялося десь в канаві або під мостом. Від цієї думки мене аж перетрусило. Весь день я ходив наче примара – сновигав по кімнатах і ліниво валявся на дивані, дивлячись телевізор, але дивився я якось мимо нього. Кава і чай закінчились, а в магазин йти було дуже важко, тому вливав в себе літри води. Впринципі, як я їх вливав, так вони і виходили, тому пів дня я провів в туалеті в глибоких роздумах. Коли я вкотрий раз стояв перед дзеркалом та умивальником, хтось постукав в двері. Я легенько відчинив двері туалету і виглянув:



KLIFS

Відредаговано: 05.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись