Коли метелики породжують сни

Розмір шрифту: - +

~4~

~4~

Дивно, здається, він пірнув у світло, але прокинувся у пітьмі. Він покліпав, переконуючи себе, що скоро звикне до суцільного мороку, але все було дарма. Тоді він піднявся на ноги і розпочав рух. Пальці його ковзали простором, ні до чого не торкаючись, нічого не відчуваючи.    

— Євлампіє! — погукав він, здригаючись від власного глухого голосу.

Попереду блимнула смужка світла. Він кинувся до неї, й скоро вона набула обрисів дверей із золота, оздоблених різьбленими квітами та метеликами. Напроти стояла дівчинка, склавши руки за спину.

— Євлампіє!

— Нам сюди, — обернулася вона. Її обличчям стікав дощ. Воно ще не розпливлося повністю, зберегло деякі пізнавані риси, та навіть яскраві зелені очі тьмяніли під краплями.

— Твоє лице… — він простягнув руку, щоб торкнутися, і вона дозволила йому відчути мінливість шкіри під чутливими пальцями.

— У тебе таке ж, артисте.

Він схопився за своє, намацуючи зникаючий ніс та холодні губи.

— Де твій ключ? — запитала вона.

Чар сягнув рукою до кишені, дістаючи звідти те, що мало б покласти край цій гонитві за невідомим. Євлампія взялася за його долоню, ніжно стиснула її, поки він відмикав останні двері до свого розуміння. Навряд хтось із них подумав у той момент, що зможе зберегти пам'ять про пригоду, яка сталася у вигаданому світі безликого автора.



Aillin Ai

Відредаговано: 04.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись