Коли розквітне лілея

Розмір шрифту: - +

Глава 1

9 місяців по тому

Зима... Вечір... Заметіль... Вітер- забіяка геть не цінує роботу людей, завіваючи дороги, переносячи цілі купи снігу туди, де ще нещодавно були прочищені доріжки. Намерзлі льодом віти дерев важко схилилися до землі, наче благаючи її про порятунок. Але земля спить, вкрита пухнастою ковдрою. Вона не чує стогонів своїх струнких високих доньок. На синім покривалі ночі народилися зорі, засяяв серпанок місяця, проганяючи навислу над природою тугу. Снігопад не припинявся, тому світлу довелося постаратися, щоб пробратися до людських хатинок.Двоюрідні брати Місяць і Мороз ще ті жартуни: обожнюють стиха підкрадатися до хатин і зводити на сміх народ. Бувало, засне людина, як Місяць завітає до віконця і давай світити в самі очі. А Мороз сміється, постукує у шибку, що здається, наче прийшов хто. А які ж вони майстри! Місяць присвічує, а Мороз тим часом такі візерунки на склі намалює- спробуй повтори!  

Але сьогодні ні Місяць, ні Мороз не мали часу на свої пустощі, бо вся увага живих і вигаданих істот була направлена на прекрасний палац королівства Ендаласія. В ті миті у величних покоях народжувала прекрасна королева Акселл свого первістка. Пологи були передчасними і дуже важкими. Повитуха намагалася допомогти міледі, але її сили були на межі. В молитві, що закінчувалася втратою свідомості, Її Величність просила Господа зберегти життя не їй, а дитинці, яка чомусь вирішила пришвидшити свій прихід на цей грішний світ. 

- Королево, тримайтеся! Ще зовсім трішки!,- шепотіла лікарша, але нещасна жінка безнадійно втрачала сили. Тоді, коли здавалось би, що ранок ніколи не настане, покоями забринів дзвінкий дитячий плач. Однак, це ще було не все. Не давши матері оговтатись, на світ поспішало з'явитися молодше дитятко.

  - Королево Акселл, тримайтеся, молю вас...,- благала повитуха, витираючи піт з чола першої красуні королівства. Затискаючи в зубах білий рушник, міледі тужилася з останніх сил, бажаючи подарувати життя своїй кровинці. І ось, ця довгоочікувана мить... Другий надривистий дитячий плач порушив тишу, прорісшу у покоях.

- Мої... діти...?,- безсило прошепотіла світловолоса, не в стані навіть підняти очі до лікарші.

- У вас дві прекрасні принцеси!,- радісно мовила жінка. Однак, тут же її обличчя втратило щасливий вигляд: кровотеча у королеви ніяк не припинялася, вона втрачала надто багато крові. 

- Дайте... мені їх... Я хочу... глянути... на... доньок,- окремо по слові вимовила міледі. Повитуха вклонилася наказу і одразу дала розпорядження молоденьким фрейлінам принести принцес. Акселл тремтячими руками торкнулася обличчь донечок, востаннє подарувавши світу свою чарівну посмішку. 

- Благословляю вас... діти мої,- злетіло з її пересохлих вуст, а вже наступної миті світловолоса поволі поринала у свій вічний сон... Свідомість покидала її повільно, проте перелякана повитуха не змогла нічим зарадити. 

- Вона мертва... Повідомте герцогині... І дайте знати королю...,- приречено видихнула жінка, звернувшись до одалісок, та натягнула білосніжне покривало на прекрасний жіночий лик. - Пробачте, моя королева. І прощайте...

Повитуха знала, що зустрінеться із панею швидко, бо сильний і рішучий король Аделард ніколи не пробачить їй смерті своєї обожнюваної дружини. Нещасні близнятка- принцеси! Вони так ніколи й не побачать обличчя своєї матері...  Цієї зловіщої ночі, коли в книзі династії Ендаласії погасла зоря королеви, зате засіяло дві маленьких зірочки, сам король знаходився поза палацом. Ніхто не міг очікувати, що пологи розпочнуться саме сьогодні, тому доручивши дружину сестрі і братовій, він вирушив на зустріч зі своїми васалами. Негода застала зненацька, тому монарх вирішив заночувати у маєтку свого названого брата. Проте, отримавши новину про пологи королеви, наважився вирушити в путь. Як же він мріяв чим швидше потрапити додому, обійняти дружину, сказати, як сильно її любить і взяти на руки свого омріяного синочка, але Зла Доля готувала не приємний сюрприз.

А в той час у палаці в своїх покоях очікували звістки дві не менш впливових особи: герцогиня Делайн, улюблена сестра короля, яка сама лише нещодавно втратила чоловіка і ще ненароджене дитя, та герцогиня Каролін, дружина покійного брата короля. Цих жінок об'єднувало лише те, що вони обидві носили траур по своїх чоловіках, що загинули, захищаючи Вітчизну. І хоч честю для воїна є померти на полі бою, але важко прийняти це їх сім'ям. Делайн, світловолоса кароока красуня, над якою доля добряче пожартувала, вирвавши серце і віднявши коханого чоловіка, а згодом і дитину, в ці миті ревно молила Всевишнього, аби пологи минули добре і Акселл народила здорового малюка. В той же час палац здригався від чорноти душі Каролін, яка подібно коршуну зазіхала на щастя королівської сім'ї. Ця велична жінка марила лиш однією річчю- троном. Вона надто чітко розуміла, що якщо у Аделарда і Акселл народиться спадкоємець, хлопчик то чи дівчинка, її власний син втратить свою першість у драбині престолонаслідності. Отже, вихід є один- дитя не має народитися. Поки темні слуги були готовими виконати темний наказ, у покої їх пані постукала фрейліна королеви. Вгамувавши нерви, Каролін граційно розмістилася на дивані, а лише потім дозволила зайти. Однак, те, що вона почула, змусило її тричі подякувати Долі і стриматися від ритуального вдячного танця:

- Герцогине, Її Величність королева Акселл предстала перед Всевишнім... З трудом зобразивши печаль, Каролін запитала лиш одне:

- А наслідник?

- Народилися дві здоровенькі принцеси. Дякувати небесам, вони зберегли їх!

- Так, дякувати небесам,- скриготнула зубами жінка. Дві? Дві- це вдвічі більше, ніж один. Зрозумівши, що саме час для її підступних планів, герцогиня швидкими кроками попрямувала до королівських покоїв.

- І запам'ятай: дівчатка народилися мертвими! Ти всім казатимеш так, якщо тобі дороге твоє життя!,- передаючи одну із принцес на руки своїй людині в чорному, говорила вона повитусі. 



Юліанна Бойлук

Відредаговано: 05.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись