Коли розквітне лілея

Розмір шрифту: - +

Глава 8 (2)

- Що ж, на сьогодні оголошую Королівську Раду завершеною,- наче вирок прозвучали мужні батькові слова. Я, що досі сиділа на троні поруч з монархом, зараз лише слідкувала за тим, як знать кланяється і покидає залу. Сьогоднішнє засідання минуло досить добре. Постановивши кілька важливих рішень і вирішивши декілька проблем, ми всі залишилися задоволеними. Аж надто я, до думки якої з кожною радою стали прислухатися все більше. В очах цих сивобородих дідусів я стала їх світлим майбутнім. Як шкода, що за душею в прекрасної панянки державний переворот чужої імперії... Та нічого... Безгрішних у політиці не буває...

- Ельзо...,- стиха мовить батько, коли ми врешті залишаємося одні.

- Що, Ваша Величносте?,- я передчуваю про що піде розмова, тому одразу нахмурююся.

- Ти вже вирішила за кого вийдеш заміж?,- я зітхнула, почувши вже перше слово. А він, наче зрозумівши все, міцно стис мою руку двома своїми.

- Пробачте мені... Того дня... Я вела себе не гідно. Я завинила перед вами. Мені дуже соромно, батько...,- я ледь стримала сльози, які забриніли на моїх очах. Мені справді було соромно...

 

- Я виховував тебе один, без матері. Але ти дуже мені її нагадуєш з кожним днем все більше. Характером, силою духу, волею... Вона теж іноді зривалася на мені, а потім просила пробачення...

Я злегка засміялася, пригорнувшись до батька.

- Ви любили її... Дуже любили...

- Дуже любив, це правда... Я не можу повірити, що вона покинула нас... Нас із тобою... Якби не ти, я б не став жити. Пішов би вслід за нею. Але ти тримала і тримаєш мене на цьому світі, даруєш сенс життя... Ти добре знаєш про це... Я хотів захистити тебе, зробити тебе сильною. Хотів обмежити від болі. Моє кохання принесло мені лише невиліковні рани, жахливі страждання, які не минають ні на мить. Ти мовчиш, але я добре знаю, що зараз ти сердишся на мене. Я відібрав у тебе дитинство, тепер відбираю волю, змушуючи до заміжжя. Але колись ти зрозумієш... А може й навіть пробачиш. Або можеш сердитися і далі. Головне- не треба впускати в своє серце почуття, яке змусить тебе страждати. Ніколи не дозволь себе зламати, Ельзо... Зараз піди у свої покої або до тітоньки Делайн. Добре подумай, порадься з нею і прийми рішення головою, а не серцем. Повір, так буде краще... Я дуже люблю тебе, донечко. І вірю, що ти зрозумієш... А зараз іди...

І знову я вкотре проковтнула свої почуття. Захопивши моє обличчя двома долонями, батько ніжно поцілував моє чоло, після чого, не дивлячись у мої очі, впевненими кроками покинув залу. Я важко видихнула, фізично відчуваючи як кам'яніє моє серце, а сльози перетворюються на кришталь. Мені здалося, я навіть відчула як дзенькають вони, відбиваючись від мармуру. Повільно встала з трону, поправляючи свою розкішну сукню. Алер, який був тут неподалік і все чув, зі співчуттям поглянув на мене. Він був безсилим, як і всі ми... Зітхнула, витерла сльози і розправила плечі. Принцесам завжди щастить? Принцеси щасливі? Чомусь не помічаю цього...

- Ельзо, якась ти сумна... Щось сталося?,- розминаюся на коридорі з Каролін, яка тут же проявляє свою турботу.

- Сталося вас зустріти!,- сичу їй у відповідь. Вже осточортіла її поведінка.

- Де твої манери? З принцеси в грубіянку?,- з сарказмом відповідає вона.

- Краще в грубіянку, ніж в убивцю!,- кинула я і різко обминула її, прямуючи своєю дорогою.
Іду геть... Іду туди, де завжди мені лікували побиті колінки і загоювали найсильніші душевні рани...

- Повідомте герцогині про мій прихід,- наказую вартовим. А за дві хвилини чую відповідь:

- Її Світлість очікує на вас, міледі...

Швидко переступаю поріг, наче вперше зайшовши у покої найріднішої моєї людини. Тітонька гордо сидить на дивані, розбираючи якісь папери. Однак, помічаючи мене, одразу все кидає, піднімаючись з місця.
 

- Ельзо, що сталося? На тобі лиця немає...

- Допоможете мені обрати нареченого?,- пригнічено шепочу це і тут же механічно хилюся в її обійми, які вона тут же для мене розкриває.

- Ходи, присядь на тахту...,- шепоче вона. Я корюся, однак навіть там не відпускаю її, пригортаючись. Вона гладить моє волосся, теж скрутно зітхаючи.

- Я знаю про нову ідейку мого брата і навіть намагалася з ним поговорити про це, але ж ти знаєш який він упертий! Наче баран! Ох, Ельзо, мені дуже шкода... Але ми знали, що буде саме так... Тобі ніколи не було і не буде легко. Твоє походження зробило тебе нещасною...

- Але я не посміла б і мріяти відмовитися від нього, адже цим я б зрадила вас, батька, маму...,- зітхаю, але за мить усміхаюся пригніченою посмішкою.- Але це нічого. Я вже звикла... Ви допоможете? Прийнято обговорювати такі речі з матір'ю, але я навіть не пам'ятаю її. У мене нікого немає крім вас і батька. А ще Армеля і Авітель... Допоможіть мені... Допоможіть обрати такого юнака, який був би нам вигідним...

Делайн важко зітхає, теж кволо посміхаючись.

- Доля жорстока, дитино. Але й вона милостива... Забираючи, вона дає щось у замін. Головне- вміти це побачити... Давай розпочнемо шукати серед тих, хто писав тобі листи романтичного змісту... Оберімо закоханого... Закоханим легше керувати, він стане твоїм щитом в разі війни і подарує вірність свого народу. Де зберігаються твої листи?

- У моїх покоях,- пожвавлююся. Розум тітоньки завжди вмів переконати мене.

- Тоді ходімо...

За хвилину, оскільки відстань між нашими апортаментами мізерна, ми вже сиділи на дивані моїх покоїв, п'ючи чай із лимоном. В той час Івейн і ще одна служниця сортували всі листи на дві великих купи: дипломатичні і закохані... Виконавши це, дівчата подали нам усе, що відійшло до другої категорії. Перебігаючи очима по стрічках, повних пафосних красномовних слів, я зітхнула. Дуже гарно, але якось не торкається душі... От зовсім не торкається... Я вже думала, що це все ніколи не закінчиться, проте я помилялася. Ближче до вечора, коли в покої завітав серпанок місяця, рішення прийшло само собою...

"О, прекрасна і незрівнянна принцесо, володарко сердець, повелителько світу Ельзо! Моя дорога із імперії Рудніци була не так довга, ніж ті миті, що я проводжу під Вашим палацом в надіях зустріти Вас. Та доля секунди, коли я побачив Вас на террасі великого палацу, та мить, коли Ви спустились у сад і вітали мене з моїм почтом у Ендаласії, переконали мене в тому, що всі історії про Вашу красу- лише десята частка від істини. Моє серце тієї ж миті покинуло мої груди, прилинувши до Ваших ніг. Ви були так милосердними, виділивши мені
будиночок для гостей, але чекати дня, коли побачу Вас знову так важко. Шановна принцесо, я прошу Вашої милості, щоб побачити Вашу Високість у саду опівдні. З нетерпінням чекатиму... З безмежною любов'ю та повагою принц Рудніци Рудольф"

- Рудніца... Багата імперія, розвинена, має велику сильну армію, золоті запаси, виробляє шовки і продає їх навіть нам...,- задумливо промовила тітонька.- У тебе ж десь є відомості, які зібрали шпигуни з різних країн про систему влади повсюди... Діставай...

Я підійшла до свого стола, знайшовши цю величезну книгу у першій шухляді.



Юліанна Бойлук

Відредаговано: 05.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись