Коли розквітне лілея

Розмір шрифту: - +

Глава 11 (2)

А й справді! У мене ж крім того так багато справ! На сьогодні назначена королівська нарада, зустріч із архітекторами, які мають побудувати новий храм, поїздка у фонд благодійності, прийом кількох послів і хотілося б просто відпочити хоч кілька годин. Я ж за ніч навіть не стулила очей... Певно, з цього треба розпочати. Великий годинник у холі показує сьому ранку. До королівської наради три години. То я ж ще встигну виспатися! Швидкими кроками направляюся в свої покої, по дорозі зустрівши Каролін. З її очей сиплять іскри, здається, такою злою я ще не бачила її. Вслід за нею біжить Леджер... Жоден з них не зважає на мене, вони надто зайняті своєю перепалкою.

- А ви хоч один раз мене питали чого я хочу? Ви не забули, що я ваш син, а не слуга!,- кричить мій кузен. Я навіть зупинилася і сховалася в першому повороті, аби дослухати їх до кінця.

- Ти не син! Ти покарання на мою голову!,- репетує русявка. От так і материнська любов... Хоча про що це я? - Як ти смієш відмовляти мені? Хіба не бачиш: ми на межі провалу! Навіть капосна Ельза завжди слухає короля. Він сказав їй вийти заміж- вона готує заручини! Думаєш, вона кохає Рудольфа? Ні, вона розумна! Вона хитра! А ти бовдур! Наївний! Несправедливий! Я ж тобі запропонувала саму принцесу Зельнію! Так ні, замість того, щоб бути мені вдячним, ти про кохання щось там торочиш!

От так справи...

- А хто вам сказав, що я хочу бути як Ельза?! Трон їй належить, життя їй належить, хай робить, як вважає за потрібне! Ельза сестра мені, єдина рідна людина, але ви проклали між нами ворожнечу! Так тепер ви вирішили відняти в мене ще й кохану! Я ніколи цього не дозволю! Як так хочете, то самі воюйте за корону, а мені вона не потрібна!

В цю мить моя щелепа просто відвисла... Звідки в Леджера стільки сміливості?

- Як ти смієш так розмовляти з матір'ю?!

- А як ви смієте не дослухатися до думки вашого сина?,- зовсім раптово мені захотілося втрутитися. Після розмови з Арлетом я більше не відчувала такої образи на кузена, чого не можна сказати про Каролін. Побачивши мене, обидвоє здивувалися.

- Тебе не вчили, що підслуховувати не гарно?,- нахмурилася герцогиня.

- А вас не вчили, що навіть у покоїв є вуха, а що стосується головного коридору, де ходять люди, то тим більше? Я вирішила, що своєю сімейною розмовою ви вирішили поділитися з усім палацом, тому залюбки долучуся до неї! Тим паче своє ім'я я вже чула... Подумала, що ви мене кликали,- я посміхнулася, бачучи як кипить від люті тітонька.

- Як тобі це вдалося, Ельзо? Як твоя шпигунка змогла закрутити голову моєму сину?,- просичала жінка.

- Ви не посмієте її так називати!,- устряг Леджер. Я лише підняла брову, однак за мить знову втрутилася в дебати:

- Задавала собі теж саме питання лише навпаки, але як бачу для вас теж сюрприз їх стосунки?

- Послухай, що б ти не задумала, я нізащо цього не дозволю! Твою мерзотницю- ворожку я зітру в попіл!,- крикнула Каролін, вкрай розлютивши свого сина. Він поривався щось відповісти, проте жестом руки я зупинила його:

- Знайте своє місце, герцогине! Колись мій дядько- принц Гаскон теж одружився на простачці, яка нічим не краще Авітель! Не думайте, що ваш теперішній титул перекрив той, з котрим ви народилися!,- в цю мить Каролін остаточно втратила контроль над собою. Вона навіть наважилась підняти свою руку, аби дати мені ляпаса. І навряд я б устигла втекти, але тут сталося те, чого аж ніяк не очікувала жодна з нас. Леджер, той самий мамусин синочок, різко перехопив її руку, не дозволивши вдарити мене. У коридорі з'явилася постать тітоньки Делайн.

- Що тут відбувається?,- зарепетувала вона.

- Як ти смієш?,- кричала Каролін, звинувачуючи не то мене, не то сина.

- Ви перейшли всі межі!,- кричав Леджер.- Я не дозволю ображати Авітель чи сестру! Цю війну ви розпочали! Саме вам потрібна ця війна! Не мені! Ельза має рацію! Якщо батько одружився із вами, то чому не можна мені слідувати за вибором серця?

- Ви самі викопали для себе яму!,- не стрималася я. - Дякуйте синові, що зупинив вас. Ніхто не сміє торкатися до мене і кричати на тих, хто мені близький... Вас чекає розплата... Крім того я буду підтримувати Леджера і Авітель перед королем!

Це стало справою честі. Якщо Каролін так сердиться, то отже це не її підступний план. А значить це можна використати проти неї... Я ще не пробачила їм за те, що приховували від мене, але це не означає, що я не можу підтримувати їх перед батьком. Якими словами мене проклинала герцогиня я не чула, бо йшла геть звідти. За мною поспішив Леджер, ну а тітонька Делайн взялася виховувати братову жінку вже без свідків.

 

- Ельзо, ти справді підтримаєш нас?,- наздогнавши мене, з надією запитав кузен. Я схвально похитала головою.

- Ти пробачила?,- обережно все допитувався він.

- Ні, не пробачила. Але після спектаклю герцогині, я не дозволю ображати Авітель. Проте не забувай, що твоє вчорашнє пояснення досі мені поперек горла. Якщо думаєш, що мати підтримає тебе і ти зможеш зробити Авітель своєю королевою, то ти занадто наївний. Ти перед вибором, брате. Кохання чи влада? Авітель чи мати? Якщо будеш зі мною, я підтримаю вас. Якщо будеш проти мене- я ж не збираюся здаватися... Знаю, досі за тебе вирішувала герцогиня. За мене теж приймав рішення батько, але тепер це роблю я сама. Настав час, коли тебе ніхто не може змусити... Ти давно не дитя, Леджере. Обирай сам свою стежину, але ніколи не смій пошкодувати про вибір... Обирай, кузене. Обирай...

Якусь хвилину він розуміюче мовчав. Так, йому важко, але це не мої проблеми.

- Авітель страждає... Навідай її, благаю,- стиха шепоче він.

- Пізніше... Я падаю з ніг: не спала всю ніч. Думала, що з вами робити... Раніше в нас не було шансу порозумітися. Тепер він є... Але не забудь, що я і твоя мати- різні полюси. Дасиш знати, коли приймеш сторону...

Я знала, що вчиняю жорстоко, але виходу не було. Я не можу дружити з тим, хто хоче моєї смерті. Але й водночас не стану брехати. Мій девіз надзвичайно зрозумілий: "Я з тобою, якщо ти зі мною... Якщо ти ворог, то і я теж, ким би ти не був"...
***
Довго поспати не вдалося, проте я все одно почувалася набагато краще. Королівська нарада пройшла надзвичайно добре, як і зустріч із архітекторами та послами, про які читати вам буде не цікаво. Дипломатія, політика- теми, які потребують здорового глузду і вміння швидко приймати рішення. Крім того така розумова діяльність надзвичайно виснажує.



Юліанна Бойлук

Відредаговано: 05.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись