Коли земля не може бути пухом...

Розмір шрифту: - +

IX

Десь в гортані стояв тугий згусток, який не давав  а ні дихнути,  ані видихнути.
- Але, як? Як я міг зустріти вашу онуку?
- Сину, усього не відаю й не знаю. Але з дня, як їх поховали, я Оксанку бачу постійно, правда, все частіше у снах. На цвинтар мені піти, як бачиш, не просто. Після тої біди у мене відняло ноги. З родини ніхто зі мною не спілкуються, бо і мене вважають винуватою у тому, що сталося. А бідолашна дитина усе сидить біля могили коханого та плаче. Я робила спроби усе розповісти, але від мене відхрещувались, як він навіженої, певно вирішили, що я геть глузд втратила. А те, що ти до мене прийдеш жити, знала. Напередодні Оксанка приходила у сні й сказала: хлопчина прийде до тебе, Дмитром звуть, от він нам з Сергійком і допоможе. Не питай, сину, чому саме ти, сама не знаю. Нам тут на землі не все дано зрозуміти...
- Я не зовсім можу втямити, як я можу зарадити?
- Тут поміркувати необхідно... Тобі до батьків йти треба, бо тільки вони вирішити це питання можуть, переконати б тих упертюхів, що дітей потрібно переховати разом.
Спантеличений та геть збитий з пантелику, я ніяк не міг уявити собі цієї картини.
- Як же мені це зробити, вони подумають, що я геть схиблений.
Далі усе було, як у сні. Записавши  на клаптику старої газети адреси, вирушив  до батьків.

 



Віта Климович

Відредаговано: 31.05.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись