Край

Розмір шрифту: - +

ПРОЛОГ

Ноги боліли. Легені теж.
Він біг вже зо годину, зупиняючись лише на хвилину-дві, щоб перепочити. Піт стікав його розпашілим червоним обличчям. За спиною він мав меча, на голові шолома, а на вустах тихий стогін відчаю і страху. Його хтось переслідував, і цей хтось навіть не думав зупинятися.
Повз нього пропливали високі стебла трави, рослин, і всього іншого що росте в полі, осяяне лиш місяцем, і високі моноліти багатоповерхівок вдалині.
"Хто він? Що він від мене хоче? Що я йому зробив?" - пролітали питання у його голові. Які ніколи не отримають відповіді. Він не хотів загубити весь досвід і всі предмети, які отримав, виконуючи надскладний квест одної з "Зон". 
Все. Більше не можу.
Він різко зупинився. Важко дихав. Протер очі. Ковтнув слину і... Нічого не почув.
Ні звуку кроків, ні звуку дихання, нічого окрім своїх. Зняв рюкзак, відкрив його, дістав пляшку води, і провівши пальцями по браслету на зап'ястку відкрив меню. 
Його обличчя, залите потом, з темними колами під очима, тепер було освітлене лиш крихітним віконечком на рівні його очей.

***

"Час: 01:07.
Дата: 4-те червня 2067-го року.
Заряд батареї: 34% 
З'єднання 78%
***
Ім'я: Марк
43-й рівень (Досв. 475/930)
Здоров'я: 123/420
Мана: 320/420"

***

Він посміхнувся. Відкрив пляшку і зробив кілька ковтків. Вода стікала по його губам і підборіддю маленькими прозорими крапельками. 
- Фух... Пронесло, - сказав він. - Слава тобі Гос... - останнє слово перейшло в протяжний стогін.
Його тіло почало палати. Від болю, який пройшовся від його голови до кінчиків пальців ніг. Барабанні перетинки тріснули, заливаючи кров'ю його шию. З гучним стуком він впав на траву. Почав кричати. Сильно кричати. Зірвав собі всю горлянку.
Почув віддалений, ледь чутний шурхіт, відкрив червоні очі і подивився вгору. На нього дивилася людина. Точніше силует людини. Чорний-чорний він закривав зірки, поглинаючи їх сяйво.
Він почав піднімати свою ліву руку.
- Хто... ти?... - запитав хрипким голосом лежачий, але так і не отримав відповіді.
Щось прорвало його грудну клітину, і це щось - було його серцем.
Він лежав на траві. Вже не дихаючи. Вже не відчуваючи страху, втоми, взагалі нічого не відчуваючи.



ZetaGamma

Відредаговано: 12.06.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись