Країна вічних снігів

Розмір шрифту: - +

    Глава друга : Зустріч з Генрі на могилках.

    Глава друга : Зустріч з Генрі на могилках.

 

  • Тебе знайшли далеко від поїзда, проста людина не могла сама подолати такий шлях при твоїх ранах… - сказала шаманка Франкліну доки той лежав дивлячись в гору. – Ти пам’ятаєш що з тобою сталося?
  • Так … Мені допомогли, - відмовив той не зводячи очей з невидимої для нас пустити.
  • Хто ж тобі допоміг?
  • Вовк… - майже проковтнувши слово ледве вимовив Франклін.
  • Вовк? – очі шаманки заблищали божевільним вогнем. – А ти пам’ятаєш як він виглядав?
  • Великий, цілковито чорний, з ясно голубими очима…

Шаманку в одну мить вибігла з цього дивного шатра, залишивши Франкліна вдивлятися в темряву. Він неначе бачив те все на яву, скрізь час й простір до нього долітав сніг темної ночі. Ледве розвернувшись Франклін побачив що нікого поруч немає, в поїзді панувала музика смерті – тиша. Він не знав ні де він, не знав куди йти, й скільки він пролежав. Йому навіть здалося дивним що в нього залишилися хоч якісь сили.

Він проповз близько двадцяти метрів, й почув вий вовків. Цей проникливий голос королів місцевої природи заставив Франкліна притулитися до дерева, обережно обдивляючись по всім сторонам. Вітер задував сніг прямо йому в спину неначе переслідуючи. За лаштунками темряви ховалися великі круглі очі, які спостерігали за Франкліном.

Знову прозвучав вий вовків, Франклін кинувся прямо в темряву, він кинувся в безодню первинного життя шукаючи в ньому порятунок. Та первинне життя не мало порятунок – воно було побудоване на смерті й боротьбі з нею. З заду почулися чувся звук бігу, вовки неначе прорізували повітря своїми гострими тілами. Їхнє гнівливе ричання вставало все ближче й ближче, Франклін спотикнувся й впав в сніг. Він випадково як падав зачепився за палицю дерева й виламав її, відразу розвернувшись Франклін став трясти палицею в усі боки погрожуючи своїм нападникам.

Вовки повільно один за одним стали виходити з за темряви, й оточувати навколо свою жертву. Очі Франкліна бігали немов в лихоманці, скрізь паніку долину голос внутрішній голос розуму, який наказав йому дістати запальничку.

Раптовий спалах світла заставив злякатися дітей природи, вони відступили назад. А Франклін неначе ожив, він встав на ноги й розмахуючи вогнем в усі сторони став відходити назад, божевільно при цьому сміючись. Однак в наступну мить він побачив те від чого його стало дибки, а сам Франклін втратив здатність говорити й думати. Він просто стояв й дивився в темряву, а з темряви з’явився велетенський чорний вовк з ясно голубими очима. Він наближувався до Франкліна все ближче й ближче, той у свою чергу впав згубивши з рук запальничку.

 Вовк підійшов до Франкліна, й взявши того зубами за тонкий одяг став нести когось. Франкліну здавалося він зараз втратить свідомість, однак він дивився в очі невідомому звіру весь час доки той його ніс. Згодом вовк опустив Франкліна й разом зі своїми меншими побратимами сховався в глибинні темряви. Й лише тоді він втратив свідомість, настільки різко що все до цього стало здаватися дурним сном… Однак в тому місці де мала б закінчуватися реальність – вона лише починається…

 

Франклін нарешті прийшов в себе після цих видінь. Тепер він повністю відновив сили, й нарешті зміг встати. Доки він вдягнув свої речі що лежали поруч, вже з’явилася шаманка й привела з собою якогось чоловіка. Він був повніше інших, на шиї в нього також були вовчі зуби – напевно якийсь голова племені. 

Вони стали засипати мене питаннями про те хто я такий, і як до них потрапив. Я все їм пояснив, й навіть наголосив декілька разів про те яку нагороду вони зможуть отримати в разі доставляння мене до цивілізації… Однак вони виявилися глухими до моїх слів, тоді я наголосив що мене будуть шукати, і якщо вони будуть чинити опір моєму поверненню це для них погано закінчиться.

  • Погано все закінчиться для вас якщо покинете табір, - сказав місцевий голова. – Чорний вовк приходить з наближенням холодів, тоді місяць заливається кров’ю.
  • У вас ім’я далеких земель, однак ви розумієте нашу мову… - сказала шаманка коли наступило некомфортне мовчання.
  • Мій батько жив в цій країні холоду, по правді сказати я й сам тут народився… Однак відразу по моєму народженні ми поїхали в Європу.
  • Значить у тебе в жилах тече кров холоду… - твердо сказав голова. – Можливо в тебе є шанс вижити.

 

Розмова була завершена, я попросив відвести мене до місця де мене знайшли. Голова розсміявся бо зрозумів мій намір, й сказав що чорний вовк не залишає слідів. Що ж це ми й перевіримо, тим більше мене швидше знайдуть якщо я не буду блукати по лісах. Місцевий ескімос який мене знайшов сказав що сніг не випадав, а отже й сліди нікуди дітися не мали. В цьому дивному поселенні на мене всі дивилися як на живого мерця, на мене тикали пальцем й ховали дітей. По правді сказати мені кортіло поспілкуватися трохи з місцевими й побільше дізнатися про їхнє життя, та поведінка цих дикунів заставила мене змінити бажання.

Франклін з дитиною морозу пройшли доволі велику відстань, яку було важко виміряти як часом так й кілометрами. Його ноги вже ледве йшли, в той час як його супутник навіть не відчув пройденої відстані. Чейза молодшого вражала його витривалість. Вони дійшли до місця звідки починався слід кровавої тропи, поруч були пари двох ніг й санок, тіла Франкліна, й більш нічого. Ні зграї вовків, ні їхнього ватажка переростка.

Франклін вирішив піти по слідах до поїзда, однак той хто його проводжав став відмовляти, казав що це немає жодного сенсу. Франклін сказав що він будь якому випадку піде до поїзда з ним чи без нього, тоді проводжатий мусив піти бо відповідав за чужоземця головою.



Creator

Відредаговано: 28.01.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись