Крихкий лід

Розмір шрифту: - +

Руйнуючи кордони

Маркус повернувся до галявини, пройшовши повз будинок Герберта. Знахар, як раз збирав лісові трави та вочевидь не помітив його. Маркус не помилився, вершник чекав на нього. Хлопець розповів йому про свою подорож сновидіннями та зустріч з Анабель, а також запитав чи знає Зипер що-небудь про темного вартового лісу.

— Я чув про нього, проте ніколи не бачив. Думаю, він не показується таким, як ми з Анабель, щоб голову не знесли. Можливо Герберт, щось знає, — відповів Зипер.

— Дякую, тоді я запитаю у нього, — сказав Маркус і попрямував до стежки з якої прийшов.

— Зачекай, Грінспрінг у інший бік.

— Мені туди не потрібно, я йду до будинку Герберта, — відповів хлопець.

— Його там не має, старий сьогодні вранці повернувся у місто до своєї родини, не встиг тобі сказати. Я сам провів його до межі лісу. Не знаю чому так раптово, але він також знайшов відповідь на своє запитання. Колись, Герберт переїхав сюди через сварку з дружиною, проте усвідомив, що життя занадто коротке, щоб витрачати його на образи. Старий дуже переймався, що покинув тебе самого, але мав негайно їхати. Я сказав, що пригляну за тобою. Про твої наміри відвідати “Дім снів” я йому не розповідав інакше б він точно не поїхав.

— Але я тільки но бачив, як він збирав трави поряд із будинком.

— Ні, — Зипер похитав головою, — Герберт поїхав, я б помітив, як би він раптом повернувся.

— Я перевірю, — сказав Маркус.

— Він уже у Грінспрінзі, не знаю, кого ти бачив, але тобі не потрібно туди повертатися.

— Все буде гаразд, скоро зустрінемося, мені ще потрібно назвати тобі своє ім’я, — відповів хлопець та попрямував до лісової гущавини.

— Я його вже знаю, старий мені сказав, — промовив Зипер, коли Маркус вже зник з поля зору.

Хлопець дістався будинку Герберта. Вхідні двері були привідчинені і Маркус, увійшовши, прикрив їх за собою. Герберт стояв, повернувшись спиною до входу, схилившись над столом. Його темний меч знаходився поряд, біля стільця. Почувши, що хлопець прийшов, Герберт розвернувся до нього.

— Маркус, Слава Богу ти повернувся, я вже почав хвилюватися. Все гаразд? Ти зустрів когось на галявині?

— Так, Білого вершника, — відповів хлопець.

— Зрозуміло. Сідай будь ласка, розповідай, як пройшла твоя подорож у “Дім снів”? Ти отримав відповіді на свої запитання?

— Так, і тепер я знаю, як вивести дівчину з цього лісу, — сказав Маркус поглянувши у карі очі Герберта.

Після цього хлопець розвернувся та попрямував у бік виходу, проте через мить засув на дверях замкнувся перед ним сам собою.

— Далеко зібрався? — пролунав незнайомих голос із за спини.

Для Маркуса це не стало несподіванкою. Герберт запитував його про “Дім снів”, хоча не міг знати, що хлопець був там. Маркус довіряв Зиперу, але все ж таки використав свій дар, і внутрішній голос підтвердив, що Герберт дійсно повернувся до родини. Зброя старого виглядала потемнілою, хоча ще ранком виблискувала сріблом. Та врешті решт карі очі, які насправді завжди були зелені — це Маркус добре запам’ятав ще з дитинства.

Хлопець обернувся і побачив перед собою темну істоту зі свого сну. Високий незнайомець стояв біля столу, тримаючи у руці меч. Він був одягнений у довгу чорну робу та чорні черевики. На торсі був закріплений шкіряний нагрудник, шолома на голові не було, так само, як і волосся.

— Вирішив померти на свіжому повітрі? Вибач, двері відчинити поки що не можу, — сказав темний воїн.

— Одне запитання. Навіщо було вбивати дівчину, якщо потрібен був тільки Вінтер? — промовив Маркус.

— Усе дуже просто. Він хотів закінчити виступи на турнірах, та і нехай собі, але Вінтер прийняв рішення створити родину, замість продовжувати шлях воїна. Нам потрібні безжальні лицарі, а не добродушні сім'янини. Його перехід на темний бік і так дався нам нелегко, особисто я вважаю, що він і досі тільки вдає із себе поганого. Вінтер мав знати, що дівчини вже немає, щоб нічого не заважало йому бути тим ким він є.

— Зрозуміло, — сказав Маркус, діставши меч, — а тепер настав час руйнувати кордони.

Після цих слів істота стрімко кунулася на Маркуса, та вирвала з його руки щит. Хлопець спробував атакувати, та вже через мить відчув, як міцна рука стискає його шию. Темний воїн претис його до дверей, Маркус розумів, що все закінчується. Чи то були чари, або просто супротивник був сильніший, хлопець не міг завдати удару мечем. З останніх сил, лівою рукою, він розірвав намисто, яке заздалегідь, неначе браслет закріпив на зап'ясті правиці. Маленькі червоні кульки посипалися на підлогу і тієї ж миті, невидимий вихор підхопив істоту та відкинув до центру передпокої. Після цього, руйнуючи підлогу, на очах у хлопця почало виростати дерево, що проштрихнувши істоту, здійнялося разом із нею до самої стелі. Заповнивши собою майже всю кімнату, воно припинило рости, а на його гілках з'явилося молоде листя. Все було скінчено.

Маркус почув, як відчинився засув та мерщій вибіг назовні. Буквально викотившись із дверей він побачив Зипера та Анабель, що стояли перед будинком.

— Вибач, ми не могли увійти, той лісовик зачарував двері, — сказав Зипер.

— Спасибі тобі, — промовила Анабель. Теперь я вільна. Не хвилюйся за Герберта, з ним усе добре, ти скоро побачиш його, просто повір мені.

— Вони так просто не відпустять вас з Вінтером, — сказав Маркус.

— Вже не втримають, — дівчина із вдячністю поглянула на Зипера та Маркуса і за мить обернулася на білого голуба, що стрімко здійнявся у небо назустріч іншому птаху.



Angelnik

Відредаговано: 14.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись