Крила Аріадни. Частина ІІІ. Блакитне і багряне полум'я

Розмір шрифту: - +

2. Падіння ідеалу

Хоч після втечі Аріадни її кімнату вже оглядали, але Василіса вкотре прийшла сюди щось пошукати. Раптом інші Янголи чогось не помітили? Якоїсь дрібнички, яка могла б вказати на істинні мотиви Доброславської. Проте навіть Василіса нічого незвичного не побачила. Вона сіла на краєчок ліжка Аріадни, поринувши у свої думки. «Що з тобою відбувається, Аріадно? — питала вона. — Чому ти пішла від нас, нічого не пояснивши? Ти ж не зрадниця. Чи тебе змусили піти?». Дівчина з важкістю на серці зітхнула. Але вона виявилась не єдиною, хто бажав шукати відповіді.

— Ти знову тут нишпориш?

Василіса підняла голову, зустрівшись поглядом з Ремі. Юнака так само непокоїла ситуація з Аріадною. Вона тимчасово об’єднала його з Василісою, бо після сварки вони досі не розмовляли.

— Так, думала, що, можливо, знайду якісь зачіпки, — відповіла дівчина. — Але нічого не виходить.

— Ти наче хотіла розібратись у «Жар-птиці».

— Так, так. Просто півгодинки вирішила відпочити, зайшла сюди щось пошукати…

Василіса хотіла вийти з кімнати, але Ремі рукою загородив їй дорогу.

— Не картай себе принаймні за відхід Аріадни, — стиха промовив юнак.

— Я себе не картаю…

— Лісо, я знаю тебе краще будь-кого… Якими б не були причини Аріадни, але вони ніяк тебе не стосуються. Ти не винна в її вчинку.

— Винна, Ремі, — дівчина опустила голову. — Аріадна мені більше не довіряє. Якби я не маніпулювала її почуттями до Фелікса, між нами не було б розколу. Я впевнена, що Аріадна змогла б мені довіритись. Раніше вона про все мені розповідала. Багато речей я дізналась тільки зараз. Про те, що вона знайшла матір Фелікса… Про її видіння від Іліанни… Якби вона мені про все розповіла, я впевнена, ми разом знайшли б усі відповіді й виходи. А так...

— Ти як завжди, — розсміявся Ремі, — на себе всю відповідальність береш. Скажи ще, що через тебе Том відмовився Фелікса вбивати, чи що Аріадна напала на радників, аби тобі помститися. Відповідальність за це тільки на Томові й Аріадні.

— Ти не розумієш, Ремі. Ти ніколи не зрозумієш, як це — бути головою Ради Консулату. Щоразу мені доводиться робити вибір, і все частіше він неправильний. Як я втомилася від усього цього… Я не знаю, кому мені вірити.

— Ти Аріадні віриш?

— Так. Але водночас вірю радникам.

— Я все розумію, — зітхнув Ремі, — але доки ми не знайдемо відповіді, ти повинна неупереджено ставитись як до Аріадни, так і до Ради Консулату.

— Легко тобі казати… Ти не на моєму місці.

Юнак різко розвернув до себе обличчям Василісу і притиснув за плечі до стіни. Дівчина зіщулилась, дивлячись на несхожого на себе Ремі.

— Так, Лісо, я не на твоєму місці. Але як ніхто розумію, що ти відчуваєш, бо ми були разом мало не з народження! Я знаю тебе достатньо, аби ствердити, що ти здатна витримати і не таке. В тобі стільки сили, скільки не маю я і вся Рада Консулату! Але ти весь час у сумнівах, бо намагаєшся догодити всім. Миролюбство — це добре. Але іліаннівці потребують сильної руки, яка поведе їх на Битву Сил проти чорнокрилих! Врешті-решт, зберися!

— Ти мене переоцінюєш, Ремі. Я не настільки сильна.

— Я кажу те, що є. Я ніколи не відчую цієї відповідальності, бо я не на твоєму місці. І ніколи на ньому не опинюся, бо через брак сили доля ніколи мені не дасть такої понадважкої ніші. Якщо вона випала тобі, то Сили впевнені, що ти витримаєш. Вони ніколи не дадуть випробовувань та труднощів більше, ніж людина потягне. Тому ти НА СВОЄМУ МІСЦІ! І якщо воно тобі дісталося, значить все тобі під силу.

Ремі лагідно провів по щоці Василіси долонею, від чого дівчина миттєво побагровіла.

— Але не бери на себе зайвих турбот, чуєш? — тепло промовив юнак. — Тоді ти і свій тягар не витримаєш, й інших погубиш. Ти завжди можеш опертись на мене, Лісо. Я — твоя опора. Можливо, ми і не зможемо бути разом, як пара… Проте я завжди знаходитимусь поряд, як брат і як Хранитель.

Василіса подалася вперед, міцно обійнявши Ремі. Його тепла дівчині не вистачало… Вона так скучила за ним! Неначе не обіймала і не торкалася юнака роками.

— Пробач, що я тобі наговорила, Ремі, — благально сказала Василіса. — Я знала, наскільки боляче тобі довелося це почути… Так, я ще не здатна одночасно наводити лад серед іліаннівців та у своєму житті. Але я буду цьому вчитися… Бо я хочу бути щасливою і насолоджуватись життям багато-багато років, адже воно таке чудове!

Мов на зло, в її голові пролунало: «Негайно приходь то темниці». Це було повідомлення від Айвора. Вчора ввечері Янголи в одній з вінницьких лікарень піймали Єлизавету Вороновицьку, колишню іліаннівку, а нині Перевертня Мальдерани. Її допитував Телаткі. Василіса розчаровано підтиснула вуста, бо хотіла ще трохи побути в обіймах брата. Але потрібно йти до темниці, бо там трапилось щось нагальне.



Марина Кобзєва

Відредаговано: 23.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись