Крила Аріадни. Частина ІІІ. Блакитне і багряне полум'я

Розмір шрифту: - +

4. Клятва Душі

Віддати належне друзям Аріадни, вони її чекали з таким нетерпінням, що згуртувались біля Брами Консулату мало не з хлібом-сіллю. Пощастило, що про її ймовірне повернення знали тільки вони і радники, інакше дівчину зустрічала б чи не половина іліаннівців. Чомусь майже ніхто не сумнівався, що Арія прибуде з Іно. Але, на здивування усіх, Голубєв повернувся один і в досить пошарпаному вигляді.

Одразу на нього посипалась купа запитань, не встиг хлопець навіть дух перевести. Всі вимагали від нього пояснень. Інокентій розповів, що Фелікс досі живий і він у Аріадни. На пропозицію покінчити з ним, звільнитись від мітки і повернутись до Архангельських справ Доброславська категорично відмовилась. І навіть просто так з’явитися в Консулаті була проти. Не приховав Голубєв, що за дівчину вступився Лука. Ось тільки тут його історія почала відрізнятись від реальності. За словами Іно, це Голод його злегка пом’яв, а потім за проханням Арії відпустив. Хоч Інокентій досі сердився на Аріадну за її відданість Феліксові, але запевнив друзів, що вона не за мальдеранівців, а розпочала інше життя.

Звісно, що не обійшлося без докорів та нарікань. Особливо на Голубєва напосіла Діана, обурюючись тим, що він підмовляв Аріадну вбити Фелікса.

— Думати треба краще, що говориш! — мало не кричала дівчина. — Як ти міг їй подібне запропонувати? Ти ж чудово знаєш, що Арія нізащо не вб’є Фелікса! Тепер ти остаточно підірвав її довіру до нас!

Та й усіх пояснень було замало. Друзі настільки дошкуляли, що Інокентій за першої ж зручної нагоди зник у просторах Консулату. Він мав побути один зі своїми думками.

Оскільки всі Архангели та Хранителі перебрались зі своїх індивідуальних кімнат у коридори Консулату, хлопець не мав можливості повністю відокремитись від усіх за зачиненими на замок дверима. Тому він обрав інше місце, де на даний момент менше всього іліаннівців і де його навряд чи шукатимуть — бібліотеку Консулату. Тим паче Іно хотів знайти принаймні якусь інформацію, яка підтвердила б правдивість слів Вершників. Усі свої дії Рада обов’язково десь фіксує. Хоча навряд чи подібні відомості зберігалися б у відділах, до яких мають доступ всі іліаннівці. Скоріше всього, цю інформацію оберігає особисто Айвор Таяні. Окрім неї Інокентій також хотів розібратися більш детально у мові літа, бо єдине, що хлопець точно знав — на ньому накладене закляття. А після історії з «Жар-птицею» Голубєв не надто вірив словам радників. Особливо Ельзі, яка це ж закляття на ньому і виписала.

— Вітаю. Що тебе цікавить? — звернулась до нього чергова чорнокнижниця.

— Всі відомості щодо мови літа, починаючи від шостого рівня, — попросив хлопець.

— Від шостого рівня? — перепитала Янгол здивовано. — Щось я не пам’ятаю тебе серед заклинателів.

— Бо я не заклинатель, — потиснув плечима Іно.

— А направлення від головного заклинателя є?

— Головного заклинателя? Ельзи ти маєш на увазі? Вона ж ув’язнена і усунута з посади.

— А принаймні від когось із Ради, окрім Ельзи?

— Ні.

— На жаль, я тоді не можу нічим тобі допомогти, — сказала дівчина. — Книги по мові літа від шостого рівня належить видавати тільки Янголам-заклинателям.

— А може, я хочу поліпшити свої знання? — з посмішкою запитав Іно, грайливо спираючись ліктями на стіл чорнокнижниці.

— Такі правила, я нічого з цим не можу поробити, — співчутливо відповіла вона.

— Не зробиш винятку, навіть якщо я скажу, що я — Інокентій Голубєв, Хранитель Архангела?

— На жаль, ні.

Іно клацнув зубами. Ото вже ці дурні правила! Хоча, враховуючи всі інтриги Ельзи, не дивно, що існує подібна заборона. Сто відсотків, її ввели за ініціативою Брандтнер. Усі її закляття були від восьмого рівня до найвищого, одинадцятого. Всіх заклинателів жінка підбирала самостійно. І це неспроста, бо Ельза мала, що приховувати. Їй було вкрай невигідно, щоб хтось сторонній добре знав мову літа, як у випадку з «Жар-птицею».

— Як тебе звати, рибонько? — поцікавився Голубєв у чорнокнижниці.

— Бланш, — відповіла дівчина.

— Бланш, люба моя Бланш, мені життєво необхідні ці книги, — просив Інокентій. — Я можу змінити своє життя, якщо ти мені дозволиш їх почитати.

— Пробач, але я не маю права. Тільки якщо принесеш дозвіл від когось із радників. Можу хіба що порадити гарну книгу по мові літа п’ятого рівня.

— Ні, дякую, я чудово знаю п’ятий рівень, — зітхнув хлопець і відійшов від дівчини.

Хоч Інокентій розумів, що Бланш все робить згідно правил, але це його дратувало. Він стільки разів порушував правила і закони Консулату заради благополуччя Архангела Вогню! Хлопець думав, невже чорнокнижниця не здатна зробити це один раз?

Щойно він збирався залишити бібліотеку, коли раптово Бланш підбігла до нього і схопила за руку. Вона якось дивно дивилась на Інокентія, бо в її очах була неначе порожнеча.



Марина Кобзєва

Відредаговано: 23.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись