Крила Аріадни. Частина ІІІ. Блакитне і багряне полум'я

Розмір шрифту: - +

9. Початок грози

За час відсутності Аріадни в Консулаті майже нічого не змінилося, тільки іліаннівці, мов бджоли у вулику, активно готувалися до Битви Сил. Але перебування в Консулаті було для дівчини нестерпним. Знову тисячі зацікавлених, а іноді засуджуючих поглядів. Знову купа запитань, на які дівчина не могла і не хотіла давати відповідь. Вона не бажала нікого бачити, намагаючись знайти якесь безлюдне місце в Консулаті. Але зараз в ньому перебували всі іліаннівці, а це практично унеможливлювало усамітнення.

Янголи досі не знали, за яких причин Аріадна покинула Консулат. Рада особливо не надавала ніякої конкретної інформації з цього приводу, але чутки поширились самі собою. Тим паче, ув’язнення Ельзи не могло минути безслідно. Як би Рада не намагалась приховати деталі, але в цій ситуації повністю все зам’яти було неможливо. Іліаннівці знали тільки те, що Ельза прагнула використати Архангелів у своїх особистих цілях. Щойно Аріадні стало про це відомо, мусила бігти, бо Ельза поставила під загрозу її життя. Це не дуже походило на реальний стан речей, але присвячувати Янголів у всі подробиці було недоречним. Це могло підірвати їхній дух і спричинити внутрішні міжусобиці, адже обов’язково були б особи, які повністю підтримали б Ельзу.

Що стосується Ради, то зустрічі з нею Аріадна боялася понад усе. До дівчини і так ставилися агресивно через те, що вона захищала Фелікса і обрала його, тоді як мала шанс повернутися до Консулату. А тепер радники дізналися, що завдяки Арії Розбрат знову на ногах, і всі Вершники підкорили другий рівень налюві. Аріадна була готова віддати що завгодно, аби не поставати перед Радою. Але це неминуче. Цього разу поряд з нею стояла Василіса. Санторо звинувачували у тому, що вона приховала одужання Фелікса, а на додаток забрала в Консулат Маргариту — просту людину, і тіло Інокентія — зрадника Іліанни. Навіть відсутність Ельзи у Раді не полегшувало участі дівчат. До них ставилися з усією суворістю.

— Те, що Фелікс зараз на боці Мальдерани, прикра випадковість, — говорила радникам Аріадна. — Все мало бути геть інакше…

— Інакше? Сараула мав бути мертвим! — заявив Чіратідзо. — Якби не ти, ми не мали б цього головного болю.

— Але мали б інший, набагато сильніший, — втрутилася Василіса. — Те, що Інокентій Голубєв був зрадником, підтвердилось. Я не знаю, наскільки сильно встигли розвитися його можливості, але під час Битви Сил він був би непереможним. Повернення Вершника Розбрату — дуже погана подія, але завдяки цьому мальдеранівці самі позбулися Інокентія. Вершник Розбрату безсумнівно сильний, але в нас є принаймні шанс його перемогти. А ось з Інокентієм нам так не пощастило б.

— Так, у всій цій ситуації вбивство Голубєва можна назвати єдиною приємною річчю, — промовив Айвор.

Аріадна прикро стиснула вуста. Вона, не дивлячись ні на що, досі вважала Іно своїм другом. Радість радників від його загибелі боляче вколола її серце. Але не було сенсу висловлювати своє обурення. Іно дійсно зрадник, який міг принести гарантовану перемогу мальдеранівців. Його вбивство, можливо, попередило велику катастрофу.

— Тільки я дещо дивуюся Вершникам, — висловив свою думку Марк. — Навіщо вони вбили Голубєва? З ним вони мали б додаткові шанси на перемогу. Навіть не так… Вони точно перемогли б!

— Смерть сам сказав перед вбивством Іно, що переманив його через безвихідь, — відізвалась подавлено Аріадна. — Іно був заміною для Фелікса. Тому мальдеранівці його «терпіли». А щойно в них з’явилася можливість обійтися без Іно, його вбили… Вершники боялися його можливостей і того, що він оберне сили проти них… Хоча Іно… так само прагнув… перемоги Мальдерани. Його крила були практично чорні. Він був ідеальним Перевертнем.

— Трохи дивно, — почухав підборіддя Мирон. — Ще півтори тижні тому крила Інокентія були білосніжними. Не міг він настільки швидко піддатися переконанням мальдеранівців. Аби стати ідеальним Перевертнем з максимально темними крилами, необхідні місяці, а то роки.

— Погоджуюсь, — кивнув Амадеус. — Я перетворювався у Перевертня протягом двох років. Жодна людина не здатна так швидко змінити свої переконання.

— Самостійно — ні. Але можна необхідні думки вбити в голову насильно, — сказав Том. — Забули, що у мальдеранівців є Каміла?

— Думаєш, Голубєва загіпнотизували? — перепитав Айвор.

— Все може бути. Коли він ходив до Аріадни, його забрав Голод. Можливо, йому «промили» мозок.

— Боюся, цього ми не дізнаємось, — зітхнула Маюрі. — Але якщо так і є… Інокентій-сан жертва. Тому не думаю, що ми маємо право сипати звинуваченнями, оскільки не знаємо усіх деталей.

Як би не хотілося радникам, але вони мусили погодитися з Маюрі і дещо змінити свою думку щодо Іно.

Аріадна мала час, аби переглянути у Лабіринті Спогадів останні дні життя Голубєва. Вона прагнула дізнатися, як так трапилося, що він перетворився у мальдеранівця. Дівчина також з надією припускала, що у всьому винна Каміла, що Іно став зрадником не за власною волею. Але сподівання Доброславської не виправдались. Каміла дійсно загіпнотизувала хлопця, але зробила це за його бажанням. Арія з болем визнала, що її друг сам прийшов до цього. Усі його вчинки і навіть жорстоке вбивство тридцятьох Янголів можна було б виправдати бажанням Іно врятувати душу Домініки та інші душі, поглинуті Вольдемаром. Але цього недостатньо. Аріадна могла віддячити Інокентію за все хороше, що він для неї зробив, тільки тим, що збереже у таємниці всю правду про його падіння. Нехай радники в глибині душі сподіваються на краще.

— Але тепер в нас інші проблеми, — зітхнув Телаткі. — Розбрат знову на ногах, всі Вершники стали другорівневими. Дякуємо за це Аріадні.



Марина Кобзєва

Відредаговано: 23.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись