Крила дверей

Розмір шрифту: - +

Секретна вилазка

- Чого ми маємо лише відстрілюватися? Треба зробити й наш хід! Захистимо честь фортеці Лін! – казав Орест піднесено, а далі перейшов до практичних доводів. - Табір заозерців знаходиться поряд із одним секретним ходом нашого замку. Чому б не зробити їм несподіванку? Таємно перебити їх воєвод, без яких вони не зможуть вести війну. Так ми зможемо швидко закінчити все це та навічно уславити свої імена.

Сем слухав, поступово відновлюючи свою віру в князя. Чому він вважав Ореста поганим воїном, типово мирною людиною? Адже те, що він зараз пропонує, свідчить про його відвагу й розум. Це ж просто неперевершена ідея – вдатися до хитрощів. Всі умови спонукають їх до цього: і вдале розташування ворожого табору, і катастрофічна відсутність людей для відкритої боротьби, і гострота їх положення останньої надії для долини. Якщо вони не відважаться на цей крок, то що ще її врятує?

Князь Орест брав з собою лише кільканадцять воїнів, але як же хотіли всі його слухачі взяти участь у цьому величному діянні! Сем дуже радів, що зміг потрапити в їх число. Разом із ним йдуть найвідоміші воїни їхнього замку – Том, головний ловчий, Захарія – командир лучників, Назар, Роман, Давид... Багато із них ще дуже молоді, але вірні князеві та жадають подвигів.

***

Вилазка була призначена на пізню ніч, тому Сем ще мав час сходити до Ліни. Власне, він побіг до неї, ледве закінчилася нарада. Поки біг, його захоплення планом князя стало зменшуватися, але відмовитися було б соромно.

Наречену він знайшов у шпиталі, вона разом з княгинею та іншими жінками поралися коло щойно принесених. Дев’ятилітня князівна Евеліна, якій не дозволили лікувати поранених, читала їм: «Юдита ж до них промовила вголос: «Хваліте Бога, хваліте! Хваліте Бога, що не відвернув своєї милости від дому Ізраїля, і розгромив цієї ночі моєю рукою ворогів наших». Тоді вийняла вона з торби голову й показала їм, кажучи: «Ось голова Олоферна, головного полководця асирійського війська; ось завіса, що під нею він спав, коли був п'яний! Господь його побив рукою жінки!»

Сем подумав, що історія Юдити дуже схожа на їх план – прокрастися вночі у ворожий табір і убити воєначальників. Йому навіть стало соромно, що вони, п’ятнадцять найкращих воїнів, хочуть всього лише повторити подвиг однієї жінки. Але що зробиш, іншого виходу немає.

Ангеліна, побачивши свого нареченого, ледь не впустила підніс із слоїками і кинулася до хлопця.

– Семе! Ти як?

– Живий, як бачиш. Руки-ноги на місці, - спробував показатися насмішкуватим Сем. Насправді тепер він все більше боявся нічної операції, але дівчині свою слабкість показувати не хотів.

– Як ти можеш так говорити серед поранених! – жахнулася вона.

Сем трохи зніяковів, але попрощатися все одно треба.

– Ліно... тобто Ангеліно! Мені треба тобі щось сказати, – стишив голос хлопець, – сьогодні вночі князь Орест веде п'ятнадцять воїнів на вилазку, щоб перебити найголовніших заозерців. Я іду з ними.

– Ви це серйозно? А якщо ви загинете? Як я буду без тебе? І хто буде керувати замком? Семе...

– Звичайно, серйозно! У нас немає іншого виходу. Я сподіваюся, що все вийде, але на всяк випадок хочу попрощатися. Ти мені найдорожча в світі, Ліно! Якщо я загину, то в свою останню мить думатиму про тебе.

– Ох, Семе! І чого ти погодився туди іти? – князівна вже не намагалася поводити себе за етикетом і обійняла його. Сем не знав, що відповісти, і тому лише просто гладив її волосся.

***

– І пам’ятайте – головне у нашій задумці – тиша і швидкість, – нагадував князь Орест, коли вони стояли у ході - пам’ятаєте, хто що робить?

– Ми прибираємо охорону, – відповів Захарія, начальник стрілків, – потім разом із Романом та Давидом розшукуємо потрібні намети.

– Я зі своїми людьми стою на сторожі, – продовжив Том, головний ловчий.

– Мій загін вбиває воєвод, а я беру в полон короля, – закінчив Орест, – ну все, хай допоможе нам Господь.

Шурхотячи плащами та дзвякаючи зброєю, воїни спускалися таємним ходом. Сем спочатку думав, що князь знає спосіб відкрити двері в формі крил, але виявилося, що замок має й інші секретні виходи. Двері у кінці вивели до південно-східної частини рову, що обперізував замок. З рову сходів не було, але в потрібних місцях висіло декілька коренів, за допомогою яких тренована людина могла б вилізти. Але вони не стали поки виходити: настав час лучників. Ті стали на плечі іншим воїнам і застрілили охорону. Далі усі якомога тихіше вилізли з рову і опинилися в таборі. Маленькими групками по троє вони обслідували територію.

Сем був поряд з князем та його зброєносцем, коли до них підійшов Назар, який якраз знайшов королівський намет. Учотирьох вони підкралися до нього. Звичайно, біля намету проходжувалося багато вартових. Четверо з замку мали луки і застрілили їх, але не всі померли відразу. Декілька робили спроби затрубити тривогу. Ситуація ускладнювалася, тому Орест відразу побіг у намет, а Назар затримався, щоб їх добити.

У наметі був не лише король, а й декілька вельмож та слуг. Деякі вже почали прокидатися, стривожені шумом на дворі. Їх Орест відразу вбив, а над королем затримався.

– Вбий його, князю: ми не встигнемо його забрати, – казав зброєносець.

– Ні, не можна вбивати монарха, – відповів Орест, і в цей момент той прокинувся. Зав’язалася боротьба, і ворожий король зміг вислизнути з рук Ореста, відштовхнув Сема і вибіг з намету, а потім затрубив тривогу.

– Треба тікати, - прошепотів зброєносець.

– Треба зібрати усіх наших! – крикнув Орест. Але це було не неможливо: воїни розсіялися по всьому табору. Князь і сам розумів це.



Марія Пітішкіна

Відредаговано: 16.05.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись