Кришталева пастка

Розмір шрифту: - +

Tabula rasa

“ От якби злетіти високо- високо! Або хоча б так, як он та ворона, і подивитися на замок згори. Цікаво, на що він був би схожим?” - подумав Валентин і зупинився. Якийсь час він стояв, зосереджено вдивляючись у небо, ніби неодмінно мав знайти там відповідь.

- Знаю! На мурашник! - вигукнув раптом хлопець уголос, але відразу по тому принишк і сторожко роззирнувся - чи ніхто, бува, не чув, що він розмовляє сам з собою? Проте біля брами ніхто, окрім нього, не вештався.

Валентин заспокоївся і пішов далі, розмахуючи руками і продовжуючи бурмотати щось уже тихо.

- Справді, замок - це великий мурашник, але замість комашок у ньому люди. Так само, як мурахи, снують туди- сюди, щось носять, товчуться цілісінький день. А на ніч ворота і всі двері зачиняються, і тоді туди вже не потрапиш. Ну справжнісінька мурашина купа!

Хлопчик вдоволено посміхнувся, радий своєю вигадкою, проте ледве він ступив на задній двір, як усмішка розтанула. Тут потрібно бути обережним.

Без пригод минувши конюшні, Валентин продовжував пробиратися далі, намагаючись якомога рідше потрапляти на очі кому б то не було. Та цього разу такі перестороги були зайвими : тепер, напередодні свята, челядь мала достатньо клопоту, щоб ще звертати увагу на худого замурзаного десятилітку, одягнутого мов жебрак.

Справді, Валентинова сіра сорочка із грубої мішковини, яка пам’ятала, мабуть, не одного господаря, була подерта і так витерта на плечах, що крізь матерію аж просвічувало хлоп’яче тіло, а штани були такими широкими, що аби не шмат мотузки, що слугував поясом, то давно вже загубилися б десь по дорозі...

Нав’язливий запах сирого м’яса неприємно дратував ніздрі; повітря наповнювало гудіння людських голосів та крики птиці. Тут, на подвір’ї, різали курей, а трохи далі кілька чоловіків, закотивши рукави сорочок, поралися біля тушок забитих свиней, і тут же, голосно перемовляючись, жінки чистили рибу і перебирали овочі.

Валентин, якого так ніхто і не зупинив, обережно пробрався поміж усім цим гармидером, поки опинився під вікнами кухні. Тут і було умовлене місце.

Хлопець звівся навшпиньки, голосно свиснув і відразу ж побіг ховатися за купою кошиків, недбало накиданою трохи далі під стіною. Причаївшись, мов миша, Валентин напружено вдихав різкуватий запах кропу і прілого зерна, що ішов від порожніх кошиків, не забуваючи пасти очима двері кухні.

Пройшло кілька довгих хвилин, перш ніж заповітні двері відкрилися і по сходинах збігла чепурненька дівчинка років восьми, обіруч тримаючи великий шматок холодного пирога з куркою.

Дівчинка озирнулась і обережно підійшла до купи кошиків, звідки їй назустріч вже вибирався Валентин.

- Це ти тут свистів?

- Я, - буркнув хлопець і уп’явся очима в шматок пирога, який тримала пухкенька рука.

- Поклич Франціска.

- А його нема, - відповіла дівчинка і відкусила шматочок.

- Брешеш.

Валентинові довелося зібрати усю волю, щоб відірвати погляд від їжі, але його живіт відмовився коритись і заявив про себе невдоволеним бурчанням, протестуючи проти такого над ним насилля.

- Хочеш їсти? - дівчинка несподівано приязно посміхнулася і простягнула йому свій трофей. Вона не могла не помітити, як жадібно зблиснули очі малого обірванця і замурзана рука сама вже було потягнулася до шматка, але чомусь несподівано опустилася. Хлопець насупився і зчепив руки за спиною, мов лише у такий спосіб міг утримати їх від спокуси. Губи стулилися в тверду вперту риску.

- Я не голодний.

Дівчинка якусь мить здивовано дивилася на нього, не ладна зрозуміти причину такої відвертої неправди, а потім просто підійшла ближче, силоміць узяла Валентинову руку і поклала свій дарунок прямо в долоню.

- Бери! Це за те, що ти приносив мені кольорових камінців. А я собі ще випрохаю в мами.

Опиратися далі було понад його сили. Хлопець ухопив пиріг обома руками і відразу ж накинувся на нього з поспішністю голодного вовченяти.

Маленька сестра Франціска з цікавістю спостерігала, як Валентин ковтає великі шматки, майже не жуючи, і вже трохи жалкувала, що не залишила собі хоч трішки від гостинця, який тепер так швидко зникав.

- А Франціск не вийде - його мама не пускає. Вона заборонила йому говорити з Кротом і з тобою.

Валентин нічого не відповів, так як просто не міг зробити цього з напханим ротом.

- А ще вона казала...

У цю мить двері кухні відчинилися ще раз і на прозі з’явилася мати дівчинки і вайлуватого кухарчука Франціска, який був сьогодні битий мокрою ганчіркою.

- А, то ти знову явився!

Кухарка войовниче вперла руки в боки і повернулася до Валентина усім своїм огрядним тілом.

- І вже встиг відібрати обід у моєї дитини! Ну, стривай, зараз я тебе

нагодую...

Жінка швидко збігла по східцях і ринулася до хлопця. Але той не став чекати, поки вона виконає свою погрозу : швидко упхавши до рота рештки пирога, Валентин щодуху кинувся навтьоки. Вигукуючи прокльони і вимахуючи руками, кухарка побігла за ним слідом, розштовхуючи всіх, хто траплявся на дорозі, проте спіймати малого втікача було для неї не під силу.

- Ловіть його! Тримайте злодія!

Деякі жінки відразу покидали роботу і почали збиратися навколо товаришки, розпитуючи, що ж саме сталося.

Все ще сподіваючись знайти Валентина, кухарка люто роззиралася повсебіч, поки не натрапила поглядом на невисоку худорляву жінку, яка неквапом йшла у бік воріт, тримаючи к руках порожні кошики.

- А- а- а, то і ти тут, святеннице!

Жінка здригнулася від несподіванки і зупинилась.

Навіть поміж сяк- так зодягнутих служниць одяг її видавався занадто вбогим і старим. Груба чорна сукня, підв’язана фартухом, обвисала на її марному тілі; заношена сіра шапочка повністю ховала волосся, і тільки невеличкий осиковий хрестик якось прикрашав її наряд.



Garfang

Відредаговано: 27.12.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись