Кривавий місяць

Розмір шрифту: - +

День 0

День 0

За три роки до того

  • (Святослав) Батько, я давно вирішив, я хочу боротись з бандитами, робити світ кращим, а не захищати їх.

  • (Батько, генерал-майор Поліції в відставці, зараз відомий адвокат) - Слухай, там більше платять, а один ти усіх бандитів не переловиш, тому я вирішив - ти будеш працювати на мене...

Наступного дня Святослав не повернувся додому, а мобільний був вимкнено. Батьки вже думали подавати до поліції в розшук, як їх син зателефонував і сказав що записався добровольцем в військовий підрозділ котрий приймав участь в ОСС

Восени, коли підрозділи ВСУ пішли у наступ, Святослав приймав участь в боях за невелике селище. Як тільки війська увійшли в населений пункт воїни побачили що там немає жодної живої людини, всюди  лежали залишки слідів життєдіяльності окупантів.

  • Куди поділись люди, - спитав один з бійців.

  • Може втекли, - відповів Святослав, - я піду подивлюсь на наступній вулиці.

Тут теж було тихо, навіть птахів не було чутно.

  • Хлопці, тут теж нічого немає, - проте хлопець побачив в одному подвірї як рука стирчить з землі, - чекайте, я щось бачу.

Хлопець підійшов та почав розгрібати землю та раптом зупинився і зблід. Це було тіло вбитої дівчини або молодої жінки. Скоріш за все її згвалтували а потім вбили, тіло лежало оголене та понівечене.

  • Боже, який жах, - сказав вояк котрий підійшов до Святослава.

Cвятослав немов зачарований дивився на обличчя дівчини, котра дивилась на нього мертвими очима. Мертвими очима котрі він запам'ятав на все життя.

Вояк відтягнув Святослава назад.

  • Дімко, вона ж зовсім молода… Їй би жити, народжувати… , - практично в істериці казав товаришу хлопець.

  • І тому ми тут воюємо, щоб більше не було таких жертв.

Наступного тижня Діму було важко поранено в голову.
Через два роки юнак повернувся додому.
Його зустрів знайомий з дитинства будинок, це все що залишилось від мажорного життя батька. І через це життя Святослав не любив батька. Проте зараз у юнака не було роботи, а отже він не міг віднайняти житло тому довелося повертатись до батьківської хати

Батько обійняв сина.

  • Синку, більше не роби так.Я не буду стояти проти твоїх мрій, тому я домовився щоб тебе влаштували в новий підрозділ карного розшуку, містечка Диво під Київом.

  • Батьку, знову ви...

  • У відділ вбивств. Подумай, якраз там ти зможеш ловити покидьків. Все як ти мріяв.

  • Я сам хочу рішати за себе, батьку.

  • Ну якщо передумаєш, то на столі лежить візитка їх начальника.

Вночі Святославу знов снилась мертва дівчина, вона бігла до нього та намагалась щось сказати. Проте коли вона наблизилась до хлопця, її обличчя розплилось, а потім Святослав зрозумів що це інша дівчина. Вона протягнула руки і обійняла його, так що хлопець не бачив обличчя мерця, проте відчував крижаний холод її тіла. Коли він повернувся щоб подивитись на обличчя дівчини, її голова відвалилась з шиї та покотилась долом. Її мертві очі дивились на Святослава…. Страх заполонив душу юнака. Проте на небі з`явилась зоря і він почув голос “Слава, прокинься. Це тільки мара”
Біля Святослава, на кроваті сиділа його старша сестра Мирослава.

  • Що, знову мертві дівчата сняться?, - спитала сестра.

Святослав кивнув головою

  • Слухай, братику, можливо ти послухаєш батька та поїдеш в те містечко.

  • Я подумаю Міро.

Вранці Слава вирішив таки подивитись на те містечко і на роботу там.
На столі все ще лежала візитівка. Святослав взяв її та приклав до сканера смартгодинника, - “Еллі, Набери номер”. В накладках-навушниках через деякий час відповів жіночий голос, котрий був притаманний скоріш за все для жінки середніх літ.

  • Алло!

  • Орися Миколаївна?

  • Так

  • Це Святослав Михайлович, я хотів поговорити щодо роботи, коли можна прийти для співбесіди на конкурс…
    - А Слава, як там Михайло Іванович?
    - Та добре…
    - Приїджай, конкурсу не потрібно, ми будемо раді взяти тебе офіцером карного розшуку по вбивствам до себе на роботу. Ми вже домовились з твоїм батьком. Так що можеш приїжджати сьогодні, якраз і обговоримо умови і познайомишся з колективом.

Хоча всередині Слави і буянив протест, десь в мізках було чутно слова - “це кумовство і корупція”, проте … не хотілось сидіти на шиї у батька з сестрою та й це була практично робота його мрії.

  • Але є одне але, - додала керівник відділу, - в наше місто приймають тільки тих хто не має патологічних хвороб або мутацій. В тебе ж їх немає?

  • Ні, немає

  • Ну, я мала попередити. Я розумію що це попахує нацизмом, але такі правила встановила корпорація. Звісно візьми з собою свою біометрику.

  • Ця жінка вважає мене дитиною, подумав про себе Святослав - Хоча, це логічно, за мене ж домовився батько, - проте він звісно ці думки не озвучив.
    - Тоді я зараз виїджаю.

  • Добре, Святославе, ми вас чекаємо.

Хлопець швидко зібрав рюкзак, поклавши в карман картку біометрики та вийшов на двір.
Київ зустрів Святослава весною, співали пташки, ходили закохані тримаючись за руки і посміхаючись. Було багато військових - але це теж було логічно, Україна зовсім нещодавно жила в часи активних боїв, навіть бувшого президента Дорошенка і увесь генеральний штаб було знищено ядерною бомбою в Ізюмі. Зараз же було перемир`я і люди раділи що війна вщухла.
Сплативши проїзд в метро через гаджет, хлопець сів в потяг котрий прямував в сторону Троєщини, а там була пересадка на потяг до Дива. Поряд їхала красива дівчина, з довгим рудим волоссям, котра була схожа на Марисю, бувшу Святослава, дівчину котра не підтримала хлопця коли той пішов добровольцем на війну. Зараз Марися відпочивала з новим хлопцем на Гоа, - наче програмістом. Святослав давно побажав їм щастя, хоча потайки все ж сумував.  Мабуть вони просто не любили один-одного достатньо сильно. Ця ж дівчина дивилась на вікно вагону, схоже в неї були лінзи доданої реальності і там можна було прочитати останні новини. Відчувши погляд хлопця вона посміхнулась та сором`язливо опустила очі.



Trinn

Відредаговано: 23.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись