Кривавий Титан

Розмір шрифту: - +

Перед стрибком: II.

16.06.2124

17:40

 

В ледве освітленій кімнаті сидів на дивані комендант квартирного блоку. Він втупився очима у голограмовізор, паралельно чоловік поїдав локшину з титанової глибокої тарілки. Йому, середньостатистичному мешканцю нетрів, котрий не відносить себе до будь-якої з банд, а лише користується їх захистом, котрий не цікавиться політичним життя міста-титана, неважливо, на що дивитися. Головне, щоб воно щось бубніло і створювало якусь ілюзію присутності ще когось у домі.

Різнокольоровими полотнами показували якесь популярне шоу, в котре він не дуже сильно вникав. Лише інколи дивився у перервах між появою та виїздом мешканців. Якась дуже еротично вдягнена жінка з білим волоссям розповідала про важливість недоторканності та святенності людського тіла, про невтручання в нього кіберімплантатами. Але це було звичайнісіньке шоу. Вона грала свою роль, як і її напарник, чоловік у діловому костюмі з біометалевою рукою, котрий наводив їй вагомі аргументи важливості розвитку науки у цьому напрямку. Це шоу тривало вже багато сезонів. Весь час вони вишукували нові аргументи своїх точок зору, і кожна така дискусія розтягувалася майже на годину. Так щовечора, щовечора молодий комендант дивився це шоу, відпочивав.

Він не знав, що відпочинок його скоро обірветься: на посадочній платформі квартирного блоку припало чорне літаюче авто з яскраво-зеленими літерами. З неї вийшло четверо оперативників ВБЦТ. Той, що сидів поруч з пілотом кару, був головним серед них. Він почав роздавати накази тим, які були позаду:

- Перевірте всі захисні куполи. Кар нашого товариша десь тут. А ми з триста сорок шостим опитаємо коменданта. Бути на зв’язку.

Його підлеглі кивнули та пішли у сторону ближчого парковочного куполу. Сам командир, як і сказав, направився разом із триста сорок шостим до ліфту.

Вже коли вони їхали на перший рівень, їх помітив у камері комендант квартирного блоку. Чоловік вилаявся, кинув тарілку з недоїденою локшиною на диван, вимкнув голограмовізор та побіг до дверей. Він вичікував агентів, дивлячись у вічко. До останнього його не покидали сподівання, що вони прийшли за кимось і одразу покинуть блок, але ні. Все було трішечки інакше.

Оперативники ВБЦТ підійшли до його дверей. Один із них натиснув на дзвінок. Комендант витримав паузу – ніби був десь в іншій кімнаті, потім запитав:

- Цікавитесь вільними номерами?

- Дерек Фінч? – голосно спитав агент, котрий натискав на дзвоник.

- Так, це я. – Комендант почав тремтіти. Нещодавно його ледве не покалічила Валькірія зі своїм дружком із ВБЦТ, а тепер приходять іще його побратими зі своїми клятими запитаннями.

- Нам треба уточнити деяку інформацію, і ми вас залишимо. – Вкрай рідко він чув від законників, щоб вони казали: “Ми уточним деяку інформацію і покинемо вас”. Це виглядало занадто підозрілим (робота ВБЦТ завжди здавалася йому такою).

- Добре, зараз відчиню.

Тільки-но від потягнув двері на себе, як агент різко вдарив її ногою та ввірвався в квартиру. Його напарник вдарив пістолетною рукояткою коменданта по обличчю, той впав, тріснувся головою об стіну. Двері зачинились, він став заручником обману та неприємної події.

- Куди вони зникли?! – приступив до допиту командир. – Якщо будеш відповідати мені ідіотськими запитаннями – пожалкуєш.

- Хто вони? – заїкнувся комендант.

- Я попереджав. – Командир підняв його руками за кофту, вдарив головою. – Де Валькірія, котра проживала в тебе?! Куди вона зникла?! Вона ж не могла без твого відому кудись вийти з квартирного блоку! Ти, пацюче, стовідсотково знаєш, як вони вийшли непоміченими!

Комендант, тримаючись за ніс, з котрого потекла кров, відповідав:

- Я не знаю, де вони. Вранці вони прилетіли з якимось мужиком та зайшли у квартиру. Сенсори на їхньому рівні нічого не зафіксували…

- Та ти що… - Інший агент знову вдарив його по обличчю пістолетною рукояткою.

- Клянусь! – заволав чоловік. – Я не знаю, де вони! Можливо, вони все ще в квартирі!

- Ти її хоча б перевіряв? – посміявся командир. – Вікна відчинені, а всередині нікого. Речі, бойовий бот, Валькірія, юнак, наш товариш та той невідомий чоловік взяли і зникли… Містика.

- Я не знаю, куди вони дівались, - опустився на коліна комендант. – Благаю, не бийте…

- Замовкни, - командир буцнув його ногою в бік. – У тебе в блоці є доступ до технічних рівнів?

- Так, є. Зліва від ліфта гвинтова драбина. – Допитувач нахилився, подивився на розбите обличчя коменданта.

- Як ти збираєшся принести благо нашому місту? – спитав він.

- Не… не знаю, пане.

- Можливо, три роки в білій камері тебе вилікують?

- Не треба, пане.

- Іроде, - вдарив чоловіка по обличчю долонею агент, - будеш відпрацьовувати свою помилку на громадських зборах. Тисяча годин тобі вистачить.



Demolition

Відредаговано: 23.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись