Кривавий Титан

Розмір шрифту: - +

Останні подихи: I.

05.07.2124

08:03

 

Вони вже другий день ховаються, сидять та чекають, думають, перегортають сторінки минулого, аналізують та готуються приймати рішення.

Невеличка біометалева долоня протерла іржаву поверхню стільниці від пилу, котрий осів на столі. Завдяки високотехнологічній розробці Ян відчував холод, невеличкі піщані колонії, сухі озера іржі. Хлопець довів руку до краю, підняв її та підвів до очей. Поражені частки металевого столу залишились на долоні.

Нарешті погляд він відірвав від пилу та іржавих шматків. У дверей в кімнату сиділа Естер, мама. На протилежній стороні знаходився, опершись спиною об потріскану бетонну стіну, Томас. Він присів та почав щось виводити пальцем по брудній, пильній підлозі.

І нарешті мовчанку припинила Валькірія:

- Томе, - гукнула вона агента ВБЦТ, - ти якось сказав, що у тебе не дуже багато досвіду…

- І що? – хрипнув він у відповідь. – Що з того?

- Мені лише цікаво, чому для такого важливого завдання Куратор обрав саме тебе, недосвідченого, слабкого?

- Свою недосвідченість я компенсую бажанням бути кращим за багатьох. Саме тому Куратор обрав мене на завдання. Чому?..

- Чому питаю? Мені от цікаво, чи правду ти позавчора розповідав про те, що ти готовий змінитися?

- Хіба ж я так казав?

- Ну, майже так… “Від самого початку я лише допомагав тобі.”. Пам’ятаєш цю фразу? Вона мала якийсь скритий сенс? Сенс того, що ради мене ти готовий відштовхнути своє бажання бути кращим за всіх?

Агент знову загорівся всередині, душа палала, серце запекло. Валькірія бачила по його очам, що він захвилювався.

- Я ж наскрізь тебе відчуваю, Томасе. Ти не один із тих, хто віддасть життя за Світле майбутнє, за гнилу державу… Тобі повинні були набриднути корумповані радники, система соціальних норм, громадянство, котре забагато обіцяє мешканцям міст-титанів, але нічого з переліченого не дає.

- Ніби ти бачиш якийсь скритий від усіх мотив, Естер. І що ж це таке?

- Бажання змінити людство у кращу сторону. Ти сам цього не зміг би помітити. Я підозрюю, що ти один із тих, хто розпочав своє життя у таких умовах, які б не дозволили вижити звичайній людині, але ти витримав. Твоє бажання бути кращим за всіх цілком виправдане, але ти його не тим даруєш. У ВБЦТ воно лишатиметься звичайною зброєю проти змін та реформ у Світлому майбутньому, які б поліпшили життя людям.

- Ти зараз мене вербуєш у Протектори, Естер? Марно. Я віддав своє життя Світлому майбутньому, і яким би воно гидким для тебе здавалось, я лишусь всередині нього і буду намагатися змінити своїми способами.

- Ні, Томасе, я не хотіла тебе вербувати. Твої почуття до мене… Якщо ти і далі бажаєш бути кращим від усіх, то намагайся не пошкодити цим близьким для тебе людей.

Агенту нічого було сказати… Ні, слова вертілися на язиці, але він не міг їх вимовити. Після недавньої розмови він і не мріяв сподіватися, що Валькірія з ним буде розмовляти, але вона бажала йому допомогти. Чи могло це означати взаємність?

- Я зрозумів тебе, Естер, - через хвилину мовчання відповів Том. – Я зрозумів.

Ян уважно послухав їхній діалог та відволікся на прилади та індикатори, що висіли на стіні напроти нього. На сенсорних панелях заблимали червоні неодіоди. Юнак підійшов ближче.

ВИСОКИЙ ТИСК У БЛОЦІ F! ПОТРІБНЕ ВТРУЧАННЯ ТЕХНІКА!”, - малий злякався, коли побачив напис на віртуальній інформаційній панелі.

- А що це за кімната? – швидко спитав він у мами.

- Здається, - нахмурилася Естер, підвелась та підійшла до юнака, - це один із інженерних постів, через котрі здійснюється керування каналізаційними, вентиляційними системами колоніальних веж. Нічого страшного. - Вона побачила яскраві червоні написи. – Зазвичай на таких постах нікого немає. Тому я і обрала цю кімнату, щоб переночувати.

- А що з тиском? – схвильовано кинув хлопець.

- Напевно, зараз сюди вже летить інженер, відповідальний за цей пост. Не хвилюйся, Яне. Все добре.

- Я вже встиг зрозуміти, мамо, - кивнув юнак. – То ми підемо далі? Не будемо заважати інженеру.

- Згодна з тобою. Збирайте речі, підемо далі.

Куди далі? Такого запитання вже ніхто не задав. Поки що Том та Естер були завалені питання виживання, бо на них досі полюють оперативники Підрозділу внутрішніх розслідувань разом із місцевою поліцією.

Якщо Валькірія вірно зорієнтувалася з голограмною мапою на скляній стіні, то зараз вони йшли під тераформуючими колонами. Вона розуміла, що їх відстежили, бо глушильний пристрій собі лишив Андрій. А саме позавчора вона ввімкнула інформативний девайс, щоб… Вже і сама не пам’ятала навіщо. Її просто сильно розізлив той факт, що Томас зрадив її. Не розізлив, а вивів із себе. Валькірія горіла бажанням тоді дістати револьвер та застрелити гниду, а потім щось вигадати, звільнити своїх друзів із білих камер. От тільки сьогодні вона вже інакше розмірковувала про них та Томаса.



Demolition

Відредаговано: 23.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись