Кривавий Титан

Розмір шрифту: - +

Епілог: Гавань.

30.09.2124

14:22

 

Спокій. Тиша.

Йому важко було звикнути до такого стану. Слова ці дикими здавались.

Доброзичливість. Любов.

Так до нього люди ніколи не ставились. Лише одиниці. І тих йому вже не побачити.

Постійність. Однотонність.

Дні минали. Все було однаково мирним. За ним піклувались, навчали.

Сумно. Боляче.

Як би він не намагався, але глибока рана зіяла в його серці. Любові, котру йому тут дарували, не було рівних, але ту любов, що дарувала йому матір, він вже не зможе отримати.

Ні, не побачить він більше її. Не обійме, не заспокоїть. Вона не зможе розповісти йому якусь історію, казку. Вчителі у Гавані ніколи не замінять Естер Скарпсверд.

Ян сидів в Обсерваторії героїв, де на широких постаментах стояли статуї з різного матеріалу Валькірій та Протекторів, котрі за ради благої цілі пожертвували життям. Величезне пірамідальне приміщення, в центрі котрого був штучний ставок. Серед тихих вод був острівець з мармуровими статуями перших Протектора та Валькірії. Справа та зліва від них розміщалися найвідоміші грандмайстри Кола Гавані. Одразу за ними півколом стояли герої.

Останній постамент поки що пустував. Тільки голограмна проекція замінювала статую. На срібній пластині були вирізані ім’я та прізвище, котрі наганяли на Яна сум та біль. Естер Скарпсверд. Благо, він не тільки сумував, але і пригадував важкі хвилини, пережиті разом із нею, вони дарували йому усмішку.

Десь далеко зашуміли гідроциліндри. Відчинились двері у Обсерваторію героїв, хтось ввійшов. Ян підозрював, що то приїхала на колясці Марія Вінтер, наставниця Естер. Старенька жінка, яка перейняла його опікунство та навчала його всьому, що сама знала. Її зазвичай возив Аврелій, Протектор, котрий навчав його бойовій підготовці.

Юнак дивився у той бік, звідкіля вони повинні були з’явитися. Але то були не вони. Якийсь лисий чоловік з майже білими очами. Одягнений він був у чорне синтетичне пальто з високим ворітником, темно-сині брюки та сірі черевики. Незнайомець підійшов до дерев’яної лавочки, на якій сидів Ян, звернувся до нього:

- Я можу присісти біля тебе?

- Так, - хлопець задивився на нього, щось знайоме було у цій ситуації.

- Її вже приписали до загиблих? – поцікавився чоловік, подивившись на голограмну проекцію Естер. – Адже ніхто не знає, що з нею трапилось…

- Ви знали її? – здивувався Ян. – Старий знайомий?

- Особисто не був знайомий, - незнайомець повернувся обличчям до юнака. – Але… пам'ять, котра в моїй голові, підказує, що вона могла вижити.

- Хто ви такий?

- Мисливець за головами, - посміхнувся незнайомець. – Точніше, його клон…

- Андрій. А що трапилось зі справжнім мисливцем? Він знову відбудував лабораторію?

- Скоріш за все, його вбили люди Лєстата. Я був там, на Марсі. Заходив у руїни комплексу, де розробляли вірус. Намагався відшукати його тіло, Естер та оперативного агента… Але нічого. Пожарище змогли пережити тільки титанові стіни комплексу. Щодо смерті батька, то я впевнений, бо інакше я б не прокинувся. А от Естер Скарпсверд могла вижити…

- Вона б вже повернулася та відшукала мене, - відштовхнув його здогадки Ян. – Ти себе теж звеш Андрієм? Чи дав собі якесь інше ім’я?

- За ті два місяці, що я провів серед людей, мені не вдалося вигадати для себе щось. Тому я не став вагатися, і взяв ім’я свого батька.

- Андрій. Я зрозумів. Не хочу виглядати грубіяном, але навіщо ти прилетів у Гавань? Не просто ж так? Не для того, щоб побачити мене?

- Не просто так. Віддай мені інформаційний девайс мого батька. Я знаю, що він лишився у тебе.

- Але ж на ньому немає ніякої інформації. Спеціалісти все вивантажили. Яка тобі від нього буде користь?

- Щось, що закладено у моїй голові, підказує, яким важливим є для мене цей девайс. Батько був відмінним кодером. Вся важлива інформація, котра допоможе мені, надійно схована всередині.

- Розумію, - Ян зняв девайс з лівого зап’ястя. – Я їм все рівно не користався.

- Дякую, Яне. – Андрій перейняв у нього пристрій, прикріпив його до руки. – Тобі потрібна якась допомога? Як до тебе ставляться?

- Хм, - хлопець насупив брова, - щось ти не дуже схожий на його клона. Андрій би не став задавати такі питання.

- Моє ДНК було запозичене у когось іншого, а обробив його батько, завантажив мені свої спогади. Я його дітище, котре зовсім не схоже на творця.

- Ясно. Мене взяли на навчання. Готуюсь стати Протектором. Ставляться, як до малої дитини, але я вже давно не дитина.

- Я знаю, ти якось особливо ставився до Естер Скарпсверд. Ким вона тобі була?

- Мамою. Хотілось би, щоб вона навчала мене, готувала до небезпек та вибриків роботи Протектора… Не буде такого. Вона не виконала своє обіцяння…



Demolition

Відредаговано: 23.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись