Крізь століття

Розмір шрифту: - +

Крізь століття

1.

Катрін стояла на міській стіні і дивилась, як хвилі Ла-Маншу десь вдалині заграють одна з одною. Відлив. Старі і нові човни, дорогі і простенькі яхти- все це добро стояло на піску, трохи накренившись, втомлено спираючись на грубий канат, що тримав їх на якорі і не давав змоги відправитись кудись далеко, разом із хвилями.

Катрін вдихала свіже океанське повітря і раділа тому, що нарешті вона сюди приїхала.

“Так довго збиралась, хотіла, мріяла і боялась. І ось я тут. Нарешті”, - пролетіло в її голові.

- Вам теж подобається цей вид саме звідси, хтось перебив її думки і вона здивовано повернула голову.

Біля неї стояв чоловік хіпстерської зовнішності із закрученим в “дульку” волоссям, сережкою в лівому вусі і руками в різноманітних, дивакуватих тату. Можливо в іншому місці він виглядав би як звичайна людина, але тут… на міській стіні Сен- Мало, він був більше схожий на пірата, який зіскочив з картинки, щоби зробити фото на згадку з сучасним містом і туристами, і якнайшвидше повернутись назад. Поки вона його розглядала, чолов’яга дістав маленький фотоапарат і зробив декілька знімків.

- Це для реклами, бо якість кадрів тут виняткова, промовив він так, неначе Катрін його про це питала.

- Я- Білл.

Його французька була гарна, проте видавала в ньому англійця. Раніше Катрін і сама не дуже розумілась на різниці в акцентах. Ну іноземець, ну говорить собі французькою і що з того. Яка різниця звідки він. Проте останні вісімнадцять років життя у Франції і часте спілкування з іноземцями з різних куточків світу, навчили її розрізняти хто і звідки приїхав  саме по вимові важких французьких слів. Ці спостереження так захопили Катрін, що вона взялась написати роботу на тему “Вплив місця проживання людини при спілкуванні іноземними мовами”. І, можливо, вона не завжди стовідсотково вгадувала країну з якої приїхали подорожуючі, проте англійців і американців вона могла відрізнити відзразу, навіть якщо вони перфектно розмовляли французькою.

-Я- Білл,- повторив чоловік і простягнув їй руку.

- Дивно…Білл… Белла довге волосся, продовжила вона якусь свою думку вголос, але стрепенувшись від сильного потиску руки відповіла,-   Дуже приємно Катрін.

- Аааа, Белла довге волосся, смішно звучить, але Белла- то жіноче ім’я, хоча з волоссям ви вгадали.

Катрін зашарілась, їй здавалось, що вона думала тихо, але вийшло зовсім ні- вона думала вголос. “От вона і відповідь на питання, чого іноді на мене люди дивляться як на дурепу. Ну хто ще може вголос промовляти речі, які нікого не стосуються,”- подумала вона і подивилась на чоловіка. Він мовчав.

- Ви місцева?

- Ні.

- А звідки?

- З Парижу.

- О, Париж! Моє кохання! До речі, моя Муза теж жила в Парижі, хоча зараз вона і не моя Муза і там не живе, задумливо протягнув той.- А ви приїхали сюди на відпочинок?

- І так і ні, коротко відповіла Катрін, але подумавши трохи додала,- я приїхала реалізувати свою давню мрію. Побачити Сен- Мало- місто, яке завжди мене притягувало, сама не знаю чим.

- То ви тут вперше! викрикнув Білл,- це треба відмітити, запрошую вас в гості до мого друга. Він живе тут неподалік, дорогою до Канкаля, на власному острові. Він знає тут кожен камінь і проведе для вас незабутню екскурсію по місту і його околицях. Он бачите,- і Білл показав кудись вправо,- то Гранд Бе і там похований Шатобріан,- в унісон промовили обоє. І від несподіванки засміялись.

- Ну добре, я бачу ви освічена туристка і мої знання місцевості вас абсолютно не вразять.  Тож, давайте спочатку вип’ємо вина, поспілкуємось, щоби вам було не так страшно вирушати в подорож з незнайомцем, а потім – поїдемо в гості. Ходімо, я знаю тут першокласне місце і тільки для “своїх”.

Невідомо чому, але Катрін не здивувала така легка бесіда і зовсім дивне знайомство з запрошення випити. Вона неначе чекала чогось подібного. Давно чекала. Неначе вона саме за цим і приїхала в Сен-Мало. Розібратись з чимось давнім, дивним, забутим чи просто викинутим з її життя.

За десять хвилин, вони сиділи в маленькому і зовсім непримітному кафе. Там було багато місцевих і мало туристів. Зайшовши за барну стійку, Білл обійнявся з барменом, який виявився власником кафе і замовив вина. Той, піднявши вказівний палець догори трохи подумав і зник на декілька хвилин. Коли він повернувся, то тримав в руках запилену пляшку, яку відкупорив, налив в бокал і дав спробувати Біллу. Той відсьорбнув і закривши очі простояв так з хвилину, а коли розплющив- ще раз міцно обійняв бармена, і підхопивши два бокала і пляшку пішов до Катрін, яка, як в німому кіно, весь час спостерігала за їх діями.

Вони вийшли з кафе і сіли за єдиний вільний на вулиці стіл. Білл поставив бокали і налив вино.

- Скуштуйте, присягаюсь, нічого подібного ви не пили в своєму житті. Це шедевр! Мюскаде, 1995 року, власного виробництва з власного винограду і багатою історією. Цій пляшці вже…більше двадцяти років, йой, а мені ж тоді скільки?- чи то запитуючи її чи себе, промовив він. – Якщо буде цікаво, я розкажу вам цю історію потім, а зараз, спробуйте, і краще з закритими очима, бо саме так смак розтікається по рецепторам з такою силою, що може запаморочиться голова. За знайомство!

Він замовк, зробив ковток і закрив очі. Катрін повторила за ним. Вона сиділа з заплющеними очима, намагаючись думати про щось своє, проте неймовірний смак вина зробив свою справу. Вона розслабилась і впала в прірву насолоди. Вино було як кохання: витримане, збалансоване і пристрасне. Просидівши так декілька хвилин, вона відкрила очі і побачила перед собою усміхненого Білла.

- Ну що я тобі казав? Хапає за всі струни душі. Сила! Нічого, що я на “ти”?

- Нічого.

За наступну годину він розповів Катрін, напевно, все своє життя. Тепер їй стало зрозумілим, чому цей дивний молодий чоловік підійшов саме до неї.



Lana Link

Відредаговано: 29.04.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись