Крізь тумани

Розмір шрифту: - +

Глава 4. Аня

Перон був оповитий ранковим туманом. Цупке холодне повітря забиралося під одяг і розвіювало сон. Кидало в тремтіння. А може це від хвилювання?

Анна видихнула, обняла себе за плечі, знову подивилася на двері, що ведуть до вокзалу.

Провідниця з шикарними грудьми сказала, що у проводжаючих є ще п’ять хвилин. Осторонь обжималася парочка закоханих, немов поспішали віхопити у часу останні поцілунки.

Савіна натягнуто посміхнулася: яскраві та чисті відносини – ілюзія.  Все закінчується, коли починається побут. Ось у чому треба перевіряти любов. Дисципліна, порядок, контроль. Зараз так мало чоловіків з хорошими якостями, а терпіти шкарпетки під ліжком і незакритий тюбик зубної пасти – це вище її сил, краще вже бути самотньою.

Дівчина обняла хлопця за шию і прошепотіла «кохаю тебе», та так голосно, що і Анна, і провідниця розчули. Хотілося пирснути смішком, але Савіна стрималася. Кому потрібен її скептицизм? Нехай вірять в казку, якщо їм хочеться.  Шкода тільки боляче потім розчаровуватися.

Провідниця заусміхалася, кашлянула в кулачок, відійшла в сторону, поправляючи темно-синю форму, що майже тріщала по швах від її повноти. Ще одна з палати «Вірю в безмежне кохання». Тільки Анна для себе давно все вирішила.

Відкинувши думки про нудотні відносини, Савіна втупилася у вокзальні двері. Вона все ще сподівалася дочекатися Карину, яка обіцяла проводити, але неймовірно затримувалася. Їхати на два тижні і не побачитися з подружкою – було жорстоко навіть для Анни.  Хоча вона не особливо прив’язувалася до людей, але Карина єдина мирилася з її бзіками і ніколи не дорікала за нав’язливу охайність.

– Аня!

Подруга бігла з боку переходу і, перестрибуючи через кілька плиток відразу, махала посилено рукою. Вже поблизу Анна розгледіла її розчервонілі щоки і  воронняве волосся, що безладно стирчало. Давненько вона не бачила Корі такою. Може, близько півроку тому, коли її кинув черговий придурок.

– Спізнилась. Сорі-сорі! Погано спала всю ніч, – протараторила Карина і недбало чмокнула Анну в щоку. Витерла намистинки поту з чола, все ще хапаючи ротом повітря. Вицвіла, наспіх одягнена, футболка, давно вже змирилася з долею ганчірки, зім’яті джинси, які потерлись на колінах, ніби благали відправити їх на смітник, а ще запилені кросівки, мріяли про хорошу щітку.

– Я помітила, – сказала з посмішкою Анна, – дійсно поспішала.

– Та-а-ак! От не починай! – скуйовджена Карина полізла обніматися. – Я буду сумувати, Савуня. Обіцяй, що не зустрінеш там красеня, що не закохаєшся, а повернешся в Центральний. До мене. Ми краще тут пошукаємо нареченого. Місто ж велике, на всіх вистачить. Я без тебе жити не зможу.

– Це визнання? – захихотіла Анна, потискуючи плечі подрузі і обережно відсторонюючись. Не хотілося їхати м’ятою післі міцних обіймів.

Савіна задивилася: в сусідній вагон останні пасажири вантажили безформні баули. Навіщо стільки брати з собою в дорогу? В голову вп’ялася знайома думка: на той світ все з собою не потягнеш. А й справді. Навіщо тягнути те, що не можеш підняти? Може, простіше залишити і забути?

Карина задумливо переводила погляд з Анни на потяг і м’яла губи. Савіна потерла долоні, збиваючи відчуття бруду.

– Щось сказати хочеш? – запитала вона, а сама подумки вже була в купе і діставала вологі серветки. До кольок і роздратування по тілу розтікалося неприємне відчуття, ніби зайвий бульйон вихлюпується через переповнений киплячий чан і проливається на підлогу.

Карина блиснула темними очима і закусила губу.

– Сон наснився поганий, передчуття таке... бридке, – промямлила вона.

Анна пирснула сміхом. Подруга вирішила прикинутись родичкою Камаева?

– Ти ж не забобонна, – Савіна поторсала дівчину за плече. – Ніколи не думала, що віриш в сни.

Карина опустила голову і повільно видихнула.

– Не вірю, але будь обережна. Обіцяй.

Провідниця шмигнула носом, показала знак рукою «час зайти в вагон».

– Корі, звичайно! – плеснула в долоні Савіна. – Навіть не сумнівайся. Я з таким гідом уклала договір! Захитаєшся! З ним нічого не страшно. Сусідка казала, що кращого мені не знайти.

– Небезпека завжди там, де ми її не чекаємо, – не вгамовувалась подруга.

Анна вдивилась в очі Каріни. На густо-чорних райдужках танцювали сонячні зайчики.

– Хто вкрав мою Корі-веселеньку? Де безстрашна Карина? А ну, повертай її!

– Щось серце не на місці, – тривожний темний погляд ковзнув по обличчю і впився в очі. – Справжня гіркота в роті після ночі. Ніколи такого не було, – подруга приклала руку до грудей і перемістила долоню на шию, немов її щось душить.

Поцілувалвши Карину в щоку зі словом «дурниці», Анна забралася до вагону.

– Спасибі, що встигла! Не забудь, що сенполії поливати потрібно раз в три дні, інші квіти за потребою.

– Пам’ятаю-пам’ятаю, – Корі роздратовато відвернулася і стисла губи. Так шкода, що їй не щастило з залицяльниками. Вічно одні циніки траплялися. Ані хотілося, щоб дівчина обов’язково зустріла того самого – особливого. Інакше і бути не може. Сама хоч і не вірила в любов, але подрузі бажала найкращого.

З гучномовця скрипучий жіночий голос оголосив про відправлення. Анна відступила глибше у тамбур, але Карина раптом схопила її за руку:

– Скасувати поїздку не можна?

Брови поповзли на лоба, і Анна, сміючись, захитала головою. Карина нервово пригладила розпатлане волосся. В її очах палахтокіла спрівжня тривога.

– Як приїду на місце, подзвоню, – кинула наостанок Анна і відійшла за провідницю. Та погляд подруги так глибоко війшов під шкіру, що вона ще декілька хвилин стояла непорушно, забувши дихати.



Діана Білик

Відредаговано: 27.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись