Ksenia koll'arco або Гра Ксю 2 Любов Vs Мета, Round 2

Розмір шрифту: - +

Глава 2. Зустрічі, зізнання й привітання. 

Нарешті ... — Ксю злегка напружено подивилася джерело шуму, встала зі стільця і, ​​підійшовши до дверей, відразу ж відкрила її.

— Ти??? — одночасно здивувалися кучеряві шатенка і довговолоса блондинка.

Ксю широко розкрила очі: перед нею стояла одна з тих дівчат-пліткарок з її групи за фахом.

— П-привіт... — блондинка ніяково посміхнулася.

— Привіт. — на видиху відповіла шатенка. — Аня, правильно?

— Так... А ти — Оксана?

— Краще клич мене просто Ксю... — дівчина посміхнулася.

Правда, вона шепотілася про мене і, схоже, теж була на фіналі України... Але я ж не з тих, хто зациклюється на поганому? — запитала Ксю сама себе. — Краще почнемо з чистого аркуша: все ж,  нам ще довго жити разом в цій кімнаті...

— Добре ... — дівчина посміхнулася трохи більш відкрито і нарешті пройшла в кімнату, тягнучи за собою величезну валізу.

На плечі ж у неї був чохол зі скрипкою.

— Я вже злякалася, що до мене так нікого і не підселять! — награно весело сказала Ксю. — Проходь-проходь, розкладай речі... Я зайняла одну тумбочку і половину полиць у шафі... Правда, я зайняла все верхні полиці...

Малозв’язну балаканину Ксю раптом перервав дзвінок телефону.

— Ой, пробач... — Ксю швидко підскочила до столу, на якому лежала її сумка. — Блін, де ж ти?... — Дівчина запустила руку в сумку. — Попався!

Дівчина подивилася на екран, посміхнулася і, притиснувши телефон до вуха, натиснула на «Відповісти».

— Алло?

— Привіт, Ксю! — почувся дуже знайомий чоловічий голос з динаміка телефону.

— Привіт, Мирославе! — її посмішка стала ще ширше. — Давно не чулися... Як твоя навчання на режисурі? Ти хоч в Києві?

— Ага, я вже тут. Вчитися на режисера просто приголомшливо! Правда, є і свої складності. Брат теж зі мною — поступив на оператора. Ну і Саша, твій журналіст з фестивалю... Ти з ним ще спілкуєшся?

— Так, ми періодично переписуємося. — чесно відповіла Ксю. — Знаю, що до вашого ВИШу він на журналістику вступив. Напевно, цікаво вчитися на таких творчих спеціальностях... — мрійливо додала дівчина.

— Хіба у вас в консерваторії не одна суцільна творчість? — здивувався Мирослав.

— Якби ж то... Я вже півтора року як жодної мелодії не створила... Все не було часу. Потрібно було відпрацьовувати техніку, вчити твори тощо... Класика — непроста річ і тут як такій творчості місця немає... — дівчина ледь помітно зітхнула.

— А так ти б хотіла що-небудь написати? — Не вгамовувався хлопець. — Плюс зараз, після всіх цих репетицій, твій рівень мав дуже сильно піднятися ...

— Напевно, хотіла б. Але писати просто скрипкову мелодію немає сенсу. Скрипка не звучить без акомпанементу... В ідеалі, тут потрібен оркестр, або як мінімум ансамбль, хоча ... Знаєш, на наступному тижні я якраз буду прослуховуватися до ансамблю!

— Здорово! — зрадів хлопець. — Слухай, а якщо мені потрібна буде мелодія, трек для короткометражки, хвилини на три, зможеш її скласти, а потім записати зі своїм ансамблем?

— Навіть не знаю... Але спробувати було б цікаво! — тут же загорілася дівчина. — Правда, спочатку мені потрібно пройти прослуховування в ансамбль…

— Клас! — його голос звучав задоволеним. — Ой блін, я ж там поставив макарони варитися! Ксю, зв’яжемось пізніше, добре?

— Звичайно, бувай!

— Бувай!

Дівчина прибрала телефон і подивилася на свою співмешканку: Аня розкладала речі по полицях шафи.

— Ксю, я майже закінчила... — з посмішкою сказала дівчина, помітивши, що Ксю дивиться на неї. — Коли розкладу речі, планую піти в супермаркет і купити їжі на наступний тиждень... Підеш зі мною?

— Емм… Давай... — невпевнено погодилася Ксю. — Мені теж потрібно купити продуктів.

— Дуже добре! — Аня вся буквально засяяла, після чого поклала вже порожню сумку в спеціальне місце у шафі.

Дівчина розім'яла плечі і взяла свою маленьку сумочку через плече.

— Я готова…

— Тоді підемо... — Ксю встала з ліжка, взяла свій маленький декоративний рюкзачок-сумочку, закинула його на плече і пішла на вихід.

Як не дивно, але похід в магазин виявився досить таки приємним. Спочатку, коли вони тільки йшли туди, Аня почала розмову про їх родини.

Виявилося, що батьки Ані завжди були проти її прагнення займатися музикою... Не важливо, в скількох конкурсах по області вона ставала призером, їм все було мало. Вони вважали, що якщо вона не перша, значить, сенсу в усьому цьому немає. Але дівчина не здавалася. Без допомоги батьків, навіть, швидше, всупереч їх спробам змусити її вступити на «більш практичну» спеціальність, Аня сама вступила до консерваторії. При цьому підтримували її тільки друзі з київської школи.

Ксю подумала, що їй самій все давалося набагато простіше... Звичайно, в дитинстві, коли батько покинув їх з мамою заради музики і поїхав закордон, її мама була проти скрипки, але завдяки вітчиму і своєму сильному бажанню, Ксю все ж таки домоглася свого. 

Батьки ніколи не змушували її змінити шлях. Звичайно, вони іноді бурчали, мовляв, все несерйозно, але... Тоді ж Ксю і дійсно була несерйозною. Тоді, всього рік тому, вона зовсім не розуміла, куди рухається і що буде з нею далі. Вона пливла за течією, сподіваючись в кінці-кінців просто стати нареченою хлопця, якого любила ще з садочка...

— ...Знаєш, я захотіла грати лише тому, що моя сусідка, Маша, яка була старша на пару років, як-то повернулася додому з величезним ведмедем, квітами і простенькою грамоткою ... — Аня злегка посміхнулася, згадуючи минуле. — Тоді все дорослі так захоплювалися нею... Мені захотілося, щоб і моя вічно зайнята мама і такий же вічно працюючий батько, побачили, що я не пусте місце... А чому ти почала грати на скрипці?



Холод Влада

Відредаговано: 02.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись