Ksenia koll'arco або Гра Ксю 2 Любов Vs Мета, Round 2

Розмір шрифту: - +

Глава 3. Подарунок і дві переписки.

— Богдане? — Ксю здивовано дивилася на хлопця прямо перед собою. — Але як?... Чому ти тут?

— Ми з другом знімаємо квартиру в цьому районі. — Богдан тепло посміхнувся дівчині, а потім, запримітивши нарешті її супутницю, звернувся до другої дівчини. — Вибачте, якщо завадив вашій прогулянці, але ми з Ксю так давно не бачилися і я не міг не підійти. — хлопець продовжував усміхатися. — Можу я вас двох пригостити у найближчому кафе?

— Пробачте, але я пас… — Настя відразу закивала головою в знак заперечення. — Я поспішаю, у мене ще репетиція. — дівчина посміхнулася Ксю. — Ксю, я пішла. А ти йди, поспілкуйся з другом...

— Але...

— Ніяких «але»! — Настя бадьоро посміхнулася. — Побачимося! — і  дівчина швиденько мало не побігла у бік общаги.

— А? — Ксю подивилася подрузі вслід.

— Ксю... — хлопець серйозно подивився на дівчину. — Я не збираюся здаватися.

— Повір, мені зараз зовсім не до цього... — дівчина втомлено зітхнула і відвела погляд. — Та й я ж говорила тобі... У нас не може нічого бути.

Було дивно. Скільки років вона хотіла почути ці слова... І ось уже дев'ять місяців поспіль вона тільки їх і чує. Здавалося, Богдан був серйозний. Однак зараз, як і тоді, дев'ять місяців тому, їй все це вже було не потрібно...

— Навіть якщо ти вже любиш його... Я знаю його. І ти теж його знаєш. Він не зможе бути з тобою. — раптом сказав хлопець. — Для нього гра завжди буде дорожче за тебе.

Ксю посміхнулася від цих слів.

Звичайно, це була правда. Але, як не дивно, це її не засмучувало, а навпаки... Це все давало їй нові стимули і нові цілі.

Дивно, але зустріч з Богданом допомогла їй знову прийти в норму і згадати, чому все саме так, як воно є.

Тепер... Я зможу спокійно дочекатися його повернення в Україну. — раптом усвідомила дівчина.

— Ксю... — хлопець простягнув руку до її щоки.

Дівчина здригнулася і, злегка відсторонившись, зустрілася поглядом з Богданом.

— Ти тільки робиш ще болючіше самому собі. — на видиху сказала вона. — Іди краще до Каті, вона тебе ніби як любить.

— Я ж казав, що ми більше не разом. — спокійно відповів хлопець. — Я хочу бути тільки з тобою.

— Це марна розмова. — в її голосі з'явилися нотки роздратування.

— Кожні вихідні... Я буду приходити в цей парк, на це місце. Це буде служити доказом моєї рішучості бути з тобою.

— Я не ходжу в цей парк так вже й часто... І взагалі, тобі не варто робити щось подібне. Ти просто дарма витрачатимеш свій час.

— Кожні вихідні, Ксю. — так само серйозно повторив він. — Більше я ніколи не залишу тебе.

— Дурень... — ледь чутно сказала вона і, розвернувшись на сто вісімдесят градусів, пішла в сторону гуртожитку.

Але все одно, спасибі тобі... — трохи сумно посміхнувшись, Ксю все так же не обертаючись, крокувала в сторону свого нового будинку.

Так поспішала, що все-таки взяла цей пакет... — дівчина розсіяно подивилася на подарунковий пакетик в своїй руці. — Гаразд, не можу ж я його тепер викинути… Може, хоч подивитись, що там?…

І дійсно, коли дівчина прийшла додому, то відразу ж, поки її сусідка по кімнаті була відсутня, Ксю вирішила відкрити пакетик.

У пакетику лежав червоний конверт і невелика коробочка, запакована в білий з рожевими сердечками подарунковий папір.

Не варто було брати його... — дівчина раптом встала з дивана. — Потрібно буде віддати все назад. — шатенка сховала пакетик в шафу, а потім дістала мобільний і почала писати повідомлення.

«Я не можу приймати подарунки від тебе, Богдан. Це не правильно. Я не стала розкривати його. Хочу повернути…» — це було перше повідомлення, відправлене Богдану за довгих вісім місяців.

***

Богдан злегка сумно дивився на повідомлення і почав набирати відповідь:

«Я не прийму його.» — швидко написав хлопець і вже збирався відправити, як раптом в голову прийшла ідея ...

Хлопець стер написане і написав для Ксю повідомлення абсолютно іншого змісту, після чого хитро посміхнувся...

***

І чому я відчуваю в цьому якийсь підступ... — Ксю знову подивилася на повідомлення Богдана.

«Добре. Можемо зустрітися на наступних вихідних і тоді віддаси мені його.»

Дівчина насупилась, але все ж написала відповідь.

«Ок.»

«До зустрічі, Ксю. Люблю тебе... » — одразу прийшло їй у відповідь.

Дурень... — щоки дівчини чомусь зачервоніли, а серце забилося трохи частіше. — Я ж начебто ясно дала зрозуміти, що... Якби ми не побачилися, то все було б набагато простіше. Ну навіщо він переслідує мене…

— Привіт, що робиш? — раптово прямо над своїм вухом Ксю почула голос сусідки.

Дівчина інстинктивно натиснула на кнопку блокування, щоб блондинка не прочитала таке інтимне повідомлення. Не хотілося, щоб про це знав хтось із університету...

— Невже, коханий написав? — Аня хитро посміхнулася. — А я думала, ви не спілкуєтеся!

— Н-ні... — мало не заїкаючись відповіла Ксю і сама не впізнала свій голос.

Ну навіщо він мучить нас обох? Я ж не люблю його, це точно! Я люблю Діму, я впевнена в цьому на всі сто... — дівчина важко зітхнула. — Блін, як же так вийшло, що я прийшла з цим пакетиком? — Ксю подивилася в бік шафи. — Треба якомога швидше позбавитися цього подарунка. І чому аж на наступних вихідних?... Хоча, не мені задавати йому час... Це буде не правильно. — Ксю знову зітхнула. — Чорт, я ж не зробила нічого поганого! Але чому тоді на душі ніби кішки шкребуть? Потрібно буде поговорити з Настею... Але, мабуть, не завтра. Завтра я буду ретельно займатися цілий день. Потрібно вкласти всі ці непотрібні, зайві емоції в музику. Тоді все буде добре...



Холод Влада

Відредаговано: 02.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись