Кульбаба: дід чи баба?

Розмір шрифту: - +

Єгорко

Як тільки на втомлену від літньої спекотні землю спадало надвечір’я, посапуючи, забігав на  обійстя незвичний гість, заглядав під стільчик, де знаходилася його миска, й, по-особливому форкаючи, зникав у садку. Знайшовши схованку під розкішним лопухом, споглядав за всім, що творилося на подвір’ї. Єгорко, вже й не пам’ятаю, хто його так нарік, був справжнім дипломатом. Він виховано витримував паузу, очікуючи, коли про нього згадають і запросять на гостину. А ще він усвідомлював, що не все залежить від нас, оскільки сусідська Чорнушка мала власний графік роботи і приходила з пасовиська, коли «роги були тверді». Інколи довгенько доводилося висиджувати, однак, Єгорко довір’яв господарям і вмів вичікувати. Тільки не сьогодні. Під парасолькою з лопуха затаїлося ще четверо стривожених оченят. Він на гостину поспішав із сім’єю. Найбільше хвилювався за найменшенького, якого «виводив у люди». Марні були його побоювання. Як тільки Чорнушка дала знак, що готова ділитися молочком, Олесь прихопив глечик і стрімголов кинувся до сусідів...

Гостина розпочалася. Заслужено до миски з молоком запрошено кота Просю, а біля нього по-дружньому примостилася Єгоркова сім’я. Щоб не заглядати гостям у рот, ми залишили їх смакувати тепленьким молочком.

За літо таких їжакових відвідин було чимало. Однак зворушили останні перед нашим від’їздом, коли вранці під стільчиком побачили трьох їжачків, а на їхніх спинах-рюкзачках стирчали яблучка-дички. Вдячність...



Галина Корицька

Відредаговано: 20.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись