Кульбаба: дід чи баба?

Розмір шрифту: - +

Горішки для білочки

Передосінні дні вмивалися туманами. Вони нависали над усім живим буденними клопотами й передчуттям ранньої осені. Наставала пора збору садового врожаю.

Готувався до принесення дарів і горіх, який роками дбав, щоб кутя на святвечір пахла його плодами, щоб дітлахи, смакуючи, набиралися розуму та вітамінів. Не забував він і про рудохвостих сусідок, яких пригрів у своєму тілі-дуплі піввіковий дуб.

Дбав про всіх і щедро плодоносив. Чим ближче до осені, тим частіше горішки з напіввідкритих шкаралупок боязко поглядали на землю, вибираючи місце для приземлення. Здавалося, вони вичікували пори, щоб із почуттям власної місії щедро вкрити землю-матінку.

Частенько на гостину до Горіха навідувалася Білочка, й, вибираючи мить, хапала горішок і гайда до свого помешкання. Спостерігали за вивіркою й дивувалися її невтомній працьовитості.

Так тривало до тих пір, поки господар не вирішив, що пора палицю до рук брати. Вважалося, що горіхи варто оббивати, щоб рясніше родили... Горіхопад видався на славу. Оббили, зібрали щедроти. Але кому горіхи, а кому й безгорішшя...

... Невідала Білочка, що втратила роботу й можливість зробити запаси на зиму. Вона стривожено перестрибувала з гілки на гілку, шукаючи поживу. Намарне. Не знайшовши плодів, повернулася до дупла.

За метушнею трударки спостерігало десяток оченят. Не домовляючись, дітлахи кинулися врізнобіч, а вже через деякий час біля дуба, в дуплі якого знайшла прихисток білочка, зазвучала музика дитячої щирості, милосердя, чуйності.

Вистукуючи горішками, вони викликали білочку на розмову. Вивірка зацікавлено спостерігала за дійством. Як тільки музики склали інструменти біля підніжжя дуба і зникли з виду, вона, не гаячи час, заходилася переносити горішки в дупло. Доброта.



Галина Корицька

Відредаговано: 20.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись