Кульбаба: дід чи баба?

Розмір шрифту: - +

Дзюркачик

Дзюркачик жив і служив. Служив довго й вірно, втамовував спрагу кожного, хто припадав до його щедрого животоку. Втамовував і спостерігав. Подбалося йому споглядати за дітьми-бешкетниками, які, у волю набігавшись і награвшись, спрагло припадали до водички. Однак із нетерпінням очікував на жінок-прачок і вже разом із ними переполіскував всі сільські новини... Жити б йому та жити своїм століттями розміреним життям.

Знайшовся хазяїн. Він загребущою рукою стягував, змінював, руйнував, перебудовував. Дзюркачик став перепоною на шляху до його ненаситності. Залишити б дивотвір природи! Так ні. Заманулося йому відгородитися від усього світу. Звів високий паркан, посадив дерева. Облагородив... Потрапив у полон людської похоті і Дзюркачик: хоч йому надали форму, але він утратив сенс власного існування. Не прибігали діти, не було доступу жінкам-прачкам... Увесь світ залишився за парканом.

Хазяїн і невідав, що його ненаситність згубила життєву мудрість: «Руйнація природи веде до знищення самого себе». Жадібність.



Галина Корицька

Відредаговано: 20.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись