Кульбаба: дід чи баба?

Розмір шрифту: - +

Лелека

Він заклопотано ходив по свіжоскошеному полю. Здавалося, кроками вимірював хазяйновитість фермера, за працею якого спостерігав не один день: від осінніх клопотів аж до обжинків.

Минулоріч йому не пощастило побувати в теплих краях, тому за осінь-весну, поки повернулася родина, здружився з місцевими й уже став своїм. Його вітали як добре знайомого, приманювали смаколиками. Вірили, якщо лелеча сім’я облюбує обійстя, то ні пожежа, ні блискавка не зачеплять родину. Однак не в його правилах було сидіти на шиї і зловживати гостинністю.

Як тільки оклигав, узявся за роботу. Очікуючи на повернення своїх, Чорногуз щодня, добираючи гілку за гілочкою, вимощував гніздо. Робота йому приносила задоволення, бо вирішив переселитися на подвір’я друга-фермера, який допоміг йому у скрутну хвилину, підставив плече людяності, виходив. Вони настільки зжилися, що з погляду, з поруху розуміли один одного. Було, коли господар зауважив Лелеку біля возу, здогадався, що той задумав, і не вагаючись, разом із сином витягнули колесо на стовп, заклали фундамент для його пташиної оселі. Постаралися добряче, бо якраз очікували на поповнення в сім’ї, й вірили, що саме цей Боцюн принесе братика чи сестричку для старших. Більше їм хотілося дівчинку, бо три дубочки вже підростали, тому синочки-пустунчики бігали за Бузьком, випрошуючи: «Бузьку, бузьку, принеси Маруську!» Маруська мала бути однозначно, бо таке ймення замовила прабабуня, щоб не перервати родинне ім’янаречення...

Ходячи по полю, Боцян зачищав поле перед оранкою: визбирував комахи, загрозливо заганяв жаб під придорожні кущі. Однак найбільше діставалося гадюкам, які цьогоріч активізувалися не на жарт.

Роботи було багато, а часу мало. Пора й у дорогу... Тому в післяобіддя частенько на полі збиралася вся лелеча родина. Старші поучали молодших, останні з легкістю пізнавали науку. Вони наввипередки збирали живність, хизуючись власною вправністю...

Осіннє надвечір’я опускалося на землю. Бузьок задоволено споглядав за роботою своїх. Очищено чималий шмат поля. Тепер уже він підставив лелече врятоване крило, віддячив другу за його добро, підміг, щоб у майбутньому було із хлібом...

... Сім’я ладналася в дорогу. Це були проводи із прощальним колом над обійстям людяності й упевненості. Зі сподіваннями на повернення, бузьки, курличучи, піднімалися ввись. На чолі родинного ключа Боцюн, кинувши прощальним поглядом на гніздо-обійстя і змахнувши надією, взяв курс на теплінь.

Синочки-дубочки, милуючись прощальним лелечим танцем, дружно дякували Бузьку за Маруську... Повірили. Вдячність.



Галина Корицька

Відредаговано: 20.08.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись