Культ Істини, книга друга, Шляхом Істини

Розмір шрифту: - +

Дев'ятий етап. Фарбувальник

               Моє повернення з Вуктилу в Донецьк принесло радість тільки моїй матері, мені та моїм дітям. У мене відразу з'явилася проблема з пропискою, тому що восени 1968 року я переселився з Донецька в селище Новотроїцьке на постійне місце проживання, а у зв'язку з цим втратив статус міського жителя. Відтоді пройшли чотири роки. Тепер мені знову потрібно було прописатися у своєму рідному місті, але з приїжджих в Донецьку прописували тільки холостяків, а я був жонатим чоловіком, тому мені в прописці відмовляли, незважаючи на те, що моя дружина і мої діти вже були прописані в Донецьку. Проблему з пропискою в Донецьку мені вдалося вирішити, ґрунтовно потріпавши свої нерви.

              Донецька камвольно-прядильна фабрика (ДКПФ) будувалася на гроші, які виділили шахти міста Донецька, тому фабрика в деякому роді не була державною. Її будували для того, щоб забезпечити роботою дружин шахтарів, а поряд з фабрикою і бавовняним комбінатом (ХБК) будувалося селище Текстильник, розраховане на 110 тисяч жителів. Селище будували для робітників камвольної фабрики і ХБК. Я вирішив влаштуватися працювати на ДКПФ у фарбувальний цех. Пройшовши медичну комісію, я з результатами обстеження зайшов в кабінет терапевта. Жінка-терапевт, ознайомившись з результатами медичного обстеження мого здоров’я, сказала мені:

               – Лейкоцитів у вашій крові більше шести тисяч одиниць. З такими показниками крові я не маю права допустити Вас до роботи в цех з шкідливими умовами праці. Признавайтеся, на що Ви хворі.

             Я довго умовляв доктора дозволити мені працювати у фарбувальному цеху, доводячи, що у мене немає вибору, бо у мене двоє дітей, на виховання яких потрібні гроші. Нарешті добросердечна жінка мені сказала:

             – Добре. Подаруйте лаборанткам коробку шоколадних цукерок і попросіть їх написати Вам "липовий", але хороший результат лабораторного аналізу крові. Ви повинні забути про те, що у мене з Вами була розмова на цю тему.

              Я скористався її порадою, бо іншого виходу у мене не було.

             Професію оператора фарбувальних апаратів я освоїв за чотири дні, але ще шість місяців числитимуся учнем, бо такий порядок. Робота з шкідливими хімічними реагентами труїла мій організм і печінку. На роботу я йшов, заштовхавши кулак собі під ребра. Так мені вдавалося понизити біль при ходьбі. Не лише захворювання печінки заважало мені працювати, почали хворіти суглоби. Мені легко було виконувати важку роботу, але застебнути ґудзик на сорочці, писати ручкою на папері і робити інші тонкі рухи, було нестерпно боляче. Що сталося? Чому мене турбували суглоби? У двадцять сім років у людини чоловічої статі закінчується дозрівання біологічного тіла. Не у кожного чоловіка до цього часу біологічне тіло устигає повністю дозріти. У мене до цього часу не встигли вирости усі зуби мудрості. З цієї причини в моєму організмі час від часу включатиметься зростання кісткової тканини і окістя. Нашарування нових утворень на хрящових тканинах суглобів при ювелірно тонких рухах викликає найсильніші нервові болі. У такому хворобливому стані мені доводилося працювати тільки під впливом знеболювальних уколів і паралельно проходити лікування у водолікарні.

             У нашому цеху окрім вовни фарбували і волокна з нітрону. Нітрон фарбували на застарілих за усіма показниками апаратах КА-140. Таких апаратів в цеху було 20 штук. У цих апаратах фарбували при нормальному атмосферному тиску. Додатково до цих апаратів в цеху були ще два апарати виробництва Ярославського заводу, призначені для фарбування волокон під тиском в дві атмосфери, але ці апарати чомусь не працювали. Два оператори в кожній зміні фарбували нітрон. Нітрон фарбується так само, як і вовна, але чомусь нітрон фарбувався нерівномірно, смугами і плямами. Причину, за якої нітрон нерівномірно забарвлюється, нікому встановити не вдалося. За усі роки до мого приходу на фабрику жодного якісного фарбування нітрону не було зроблено, проте нітрон продовжували фарбувати. Хлопці, котрі фарбували нітрон, були з голови до ніг забруднені барвником. Поряд з фарбувальними апаратами вітчизняного виробництва стояла величезна японська фарбувальна машина "І-То-Чу". На ній фарбували нітрон з високою якістю фарбування. Технологічний процес на цій машині проводився із застосуванням питного спирту, методом холодного фарбування. Машина ця величезна по своїх розмірах, п'ять метрів у висоту і десять метрів в довжину. Коштувала вона величезні гроші, і за неї потрібно було платити золотом.

              Кожен оператор обслуговував два апарати. Я теж на двох апаратах фарбував вовну. Попрацювавши на цих апаратах два тижні, мені довелося перейти працювати на інші апарати, на яких фарбували нітрон. Начальником цеху була Балашевич - жінка красива і впливова. Вона не була у шлюбі, але у неї були два сини-близнюки. Як говорили робітники: "Вона народила синів від свого безпосереднього начальника, який забирав її з собою на усі підприємства, куди Міністерство Легкої Промисловості направляло його працювати". Балашевич запропонувала хлопцям, котрі фарбували вовну, перейти працювати на нітрон, але добровольців не виявилося. Тоді Балашевич у приказному порядку запропонувала фарбувати нітрон мені:

             – Нітрон фарбувати буде Бабіч, бо у нього є діти, яких потрібно годувати і одягати.

Таким я народився, або ж мене так виховали, але все, що мені доводилося освоювати, я вивчав від початку до кінця. Наприклад, розмовна інформаційна система. Якщо є слово, то воно кимось народжено. Якщо слово має батьків, значить, у слова є родичі. Якщо у слова є родичі, тоді простежуються логічні зв'язки в інформаційній структурі розмовної інформатики, а так само - історія усіх родичів слова і істинна історія народу, що створив розмовну інформаційну систему. Простежується і зв'язок корінного народу певної території Землі з іншими національними культурами. Якщо я беру в руки зубило, то я повинен знати, чи під потрібним кутом заточене воно для рубки певного металу. Як правило, навчальні посібники, що надаються по вивченню професій, мене не задовольняли, тому в публічній бібліотеці я брав журнали і усю наявну у бібліотеці літературу із статтями з питань, що цікавили мене.



Луцор Верас

Відредаговано: 29.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись