Культ Істини, книга перша - Самоствердження.

Розмір шрифту: - +

8,9 Мій вибір

                У Темрюці я одного разу отримав сильний небесний заряд. Небо було похмуре, але дощу не було і не передбачалося. Я йшов по полю. Небо засвітилося м'яким світлом, а мені на плечі навалилася така тяжкість, що я мимоволі зігнувся - через мене неначе перекотився великий дорожній каток. Я випрямився, а волосся на моїй голові розійшлося віялом. За два тижні після цього випадку я стояв у своєму дворі і дивився на хмари. Хмари були скрізь навколо Темрюка, але над Темрюком було ясне небо. Мені захотілося, щоб хмари рушили до мене, і вони почали наближатися. Про дощ я не подумав, а шкода! Дощів не було вже більше двох місяців. Хмари наближалися і підводилися вгору, як би наповзаючи на невидимий купол. Я подивився по сторонах. Хмари рухалися звідусіль. Рухалися вони радіально по прямих лініях. Коли хмари, що рухались попереду, майже з'єдналися над моєю головою, їх стало затягувати у величезну трубу вгору із зростаючою швидкістю без закручування, по прямій лінії. Труба почала випромінювати м'яке золотисте сяйво, а золотий промінь освітив мене. На голову впали три надзвичайно великі краплі води. Як довго тривало це явище - я не знаю, бо я був вимушений зайнятися своїми справами. А ще за кілька днів по тому була сильна гроза, але дощу не було. Я вийшов на ганок для того, щоб дивитися на блискавки і милуватися ними, бо люблю сильну грозу. Блискавки, одна за другою, били в землю і наближалися до мене, неначе хтось невидимий атакував мене з усіх боків. Блискавки перестали обстрілювати землю - настало коротке затишшя. Я подивився вгору. Раптом одна блискавка попрямувала мені в голову, але в десяти метрах від мене вона розірвалась - пролунав потужний по силі вибух. Гроза припинилася. Це не випадково, але про що це говорить - я не знав, оскільки не знаходив логічного пояснення. Пройде ще немало років, перш ніж я знатиму відповіді на усі мої питання.

                Нервування, які мені дісталися в останні роки мого життя, а також виснажлива робота на Вуктилі дали себе знати - мене стало турбувати серце. З'явилися тугі болі в ділянці серця. Що таке - 24 години керувати автомобілем? До чотирьох годин ранку я працював без втоми, але потім починалися проблеми - я засинав за кермом, але аварій не було, оскільки руки відчували вібрацію керма, коли автомобіль торкався колесом узбіччя, а я миттєво прокидався. Одного разу я не витримав і прийшов до начальника розчинно-бетонного вузла:

                – Дозволь мені поспати хвилин двадцять. Я вже засинаю за кермом. Аварія може статися.

– Роботи багато. Спати ніколи. Ось візьми собі в кабіну цього юнака. Він спостерігатиме за тобою, і не дасть тобі заснути. 

                Я відправився з цим молодиком на далеку бурову станцію, але, не проїхавши і 100 метрів, я заснув. Прокинувся, як завжди, від вібрації керма і жахнувся, бо автомобіль перетнув осьову лінію і виїхав на ліве узбіччя. Такого зі мною ніколи не траплялося, бо автомобіль завжди йшов з дороги в праву сторону. Я подивився на свого попутника - він спав.

                – Тебе для якого хрена до мене підсадили! Ти заснув, заснув і я, а в результаті - ми трохи не опинилися в кюветі!

                Одної ночі в дощову погоду я заїхав на розчинно-бетонний вузол. Я виліз з кабіни автосамоскида і попрямував в контору вузла. Несподівано в моє серце невидимий ворог встромив ножа. Від гострого болю я зігнувся і провалився в іншу ділянку простору-часу:

                 Я стою поряд з ремонтним цехом автобази. Зі східного боку до мене наближалася величезна Чорна Хмара з енергетичною конституцією Великого Звіра. Я відчував цю сутність, і вона в мені викликала жах. Звір глухо гарчав, а темні хвилі його гарчання розходилися по небу. Жах охопив мене, і я кинувся в ремонтний цех. Чорна Хмара кинулася мене наздоганяти, але величезні двостулкові двері ремонтного цеху автоматично за мною закрилися. Звір злісно загарчав і почав ламати двері цеху. Від його зусиль затремтіли бетонні стіни. Тепер уже Звір ламав не лише двері, але і стіну цеху з північного боку. Стіни цеху сильно хиталися, а дах став коливатися, загрожуючи обвалитися. Було видно, що цех витримає натиск Звіра не довше хвилини. Машинально, під впливом жаху що охопив мене, я перехрестився. Несподівано для мене я почав підноситися вгору, але рух мого тіла почав сповільнюватися біля стелі цеху. Звір тепер став вити і так трясти стіни цеху, що цех повинен був ось-ось зруйнуватися. Я ще раз перехрестився. Дах цеху над моєю головою розкрився, а я з величезною швидкістю полетів в Небо. Небо згори засвітилося ніжним білим сяйвом, а на мене лилася ласкава неземна музика Вищих Сфер. Сяйво Безсмертя посилювалося, усі клітинки мого тіла стали вібрувати в унісон мелодії Вищих Сфер, а я став розчинятися в цій мелодії, відчуваючи солодкий біль моєї Душі. Рух мого тіла вгору став сповільнюватися, і відчувалося, що я повинен був зупинитися, не долетівши до Сфери Безсмертя. Я подивився на Землю. Внизу Великий Звір заполонив усю Землю, а під ним чулися глухі стогони і плач людської маси. Від жаху і страху за людей я став піднімати руку вгору, щоб третій раз перехреститися. Мій рух вгору знову став зростати, набираючи надзвичайно високу швидкість. Земля з людьми, що стогнуть на ній, стала швидко віддалятися від мене. Біль і співчуття до душ людських охопили моє серце. Я ще не встиг піднести руку до свого лоба для нанесення третього хреста, як мене охопив переляк за те, що я покину людей, а вони загинуть. Я переповнився гнівом на Того, який забирав мене із Землі. Я передумав хреститися, опустив руку і виразив свій гнів гучними словами:

                 – Твою три бога матір! Подивись вниз! Звір на Землі дітей наших пожирає! Куди ж Ти мене забираєш?! А ну, хутко верни мене на Землю!



Луцор Верас

Відредаговано: 27.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись