Культ Істини, книга перша - Самоствердження.

Розмір шрифту: - +

5,13 Душа загиблого шахтаря

                  У липні 1959 я отримав першу у своєму житті робочу відпустку. Цілий календарний місяць! Я подарував своїй душі те, що вона прагнула. Я поїхав в село Малинівку, Володарського району, до дядька Федора й з головою занурився в українську природу. Рідний степ! Рідні запахи дозрілого хліба, степових трав, польових квітів, запах степової річки і запах українського села. Українська мова і широка душа жителів села, дружелюбність і гостинність! Як багато у всьому цьому! Тут не Росія, тут можеш підійти до будь-якої незнайомої людини і заговорити з нею, знаючи, що тебе зустрінуть широкою посмішкою, живою співучою української мовою й умилостивлять душу твою, а ти підеш умиротвореним і задоволеним тим, що живеш недаремно. У перший же день мого приїзду в Малинівку всі турботи і тривоги відлетіли від мене, як пушинки з кульбаби під поривом вітру. Відпочив я в рідному степу відмінно, а душа моя стала чистою, як у немовляти.

                    Після відпустки я повернувся додому і знову опустився в шахту на роботу. Відпрацювавши зміну, я піднявся по ходку на горизонт 760 і попрямував до відкаточного штреку. Я вийшов на штрек, де сходяться два заїзди: з другого західного і з другого допоміжного уклонів. Тут була розминовка. Скрізь, по всім штрекам прокладається одноколійний шлях для шахтної залізниці, тому треба робити роз'їзди для підземних поїздів. На розминовках поперечне січення штреку набагато більше звичайного. Я пройшов велике січення розминовки й увійшов у вузький штрек. По цьому штреку мені треба пройти кілометр до наступної розминовки (наступного роз’їзду), а за ним треба буде пройти ще один кілометр до панельного уклону. По ходку панельного уклону я повинен піднятися на кареті з горизонту 760 метрів на горизонт 575 метрів, а потім виїхати по шахтному стволу на-гора.

                   Я пройшов по штреку метрів п'ятдесят і раптом відчув позаду себе темну масу жаху. Я мимоволі озирнувся, але нічого не побачив – позаду мене нікого не було. Я продовжив свій шлях, а Жах накинувся на мене з багатократно збільшеною силою. Я знову озирнувся і, нічого не побачивши, продовжив рух. У цей момент у мене включилося Третє Око. Позаду мене була Темна Сутність. Вона була жадібною і злою. Їй потрібна була жертва. Жах мав форму людської долоні чорного кольору, повністю оброслою чорною шерстю. Ця долоня мала величезні розміри і займала весь простір штреку. Жах намагався схопити мене і затиснути в кулак. У мене на голові заворушилося волосся, а каска (шолом шахтаря) підвелася над головою. Йшла психічна боротьба, бо я пручався. Я знав про те, що до тої пори, доки я не здамся, Жах не зможе мене здолати. Неймовірно хочеться озирнутися, але я знаю про те, якщо я ще раз оглянуся, мені стане легше, я розслаблюсь і втрачу захисну енергію. Я відразу ж стану у багато разів слабкіше, а Жах, підібравши втрачену мною енергію, багаторазово посилить свої можливості. Ставши у багато разів сильнішим, Жах накинеться на мене ще з більшою силою, а я не в змозі буду опиратись. Не можна й бігти. Втеча – смерть або безумство, бо від своїх почуттів втекти можна тільки на психічному рівні. Тільки психічна енергія є зброєю в тонкому світі, а в світі Буття ця зброя є неперевершеною. Не можна озиратися, не можна й бігти, бо, проявивши слабкість, я опинюся в повному розпорядженні Жаху. Я не міг застосувати магічну силу для свого захисту, бо магію я не вивчав і магічні формули не знав. Я був магом-самоучкою. Я спонтанно, і в гранично рідкісних життєвих ситуаціях, придумував магічні дії і дослідницьким шляхом визначав можливості цих дій. Мої магічні можливості в даному випадку були нікчемними в боротьбі з могутньою силою підземних стихій. У підземному світі, у світі Мороку, не можна виявляти: як агресію, так і слабкість. Морок важко перемогти в бою, але, оголосивши повний бойкот йому і його слугам, людина легко виходить переможцем з цієї боротьби. Чутливість душі – вразливе місце, через яке слуги Мороку підкорюють сутність. Заглушивши свої почуття і віру в чужу могутність, людина стає невразливою для Мороку та його слуг. У боротьбі, в найсильнішій психічній напрузі я пройшов кілометр і дійшов до другого роз'їзду. Тут Жах покинув мене. Наступний кілометр я пройшов без пригод. У моїй свідомості залишився тільки спогад про страшний шлях, тільки що пройдений мною.

                   Наступного дня по закінченню робочого дня я знову пройшов той же шлях. Все повторилося в тій же послідовності. Жах знову переслідував мене від першого до другого роз'їзду. На цей раз я не озирався, мені було трохи легше, але на третій досвід я не наважився. На третій день я зайшов на заїзд другого західного уклону й зачекав плитових поки вони закінчать працювати. Двоє плитових, гірничий майстер Діюк і я, пішли по штреку на-гора. По дорозі я розповів Діюку про свої пригоди.

                 – Чи знаєш ти причину такого явища? - запитав я гірничого майстра.

                 На моє запитання Діюк теж відповів запитанням:

                 – А ти хіба не знаєш, що перед твоїм поверненням з відпустки на цьому місці загинув забійник?

                – Перший раз чую. Як це сталося?

                – Забійник, відпрацювавши зміну, піднявся по ходку на наш горизонт. Підйом по ходку, де повітря гаряче й відпрацьоване, де недостатньо кисню – дорога не з легких, а для людини, котра відпрацювала шість годин в задушливому забої, підйом по ходку рівносильний каторзі. Забійник від поту був весь мокрий. Куртка його висіла на ремені протигазу. Коли забійник підійшов до розминовки, повз нього два електровози тягнули ешелон навантажених вугіллям вагонів. Втомленій, знесиленій людині важко відмовитися від спокуси проїхати на вагоні два кілометри. Забійник забрався на вагон і ліг на вугілля. По відкаточному штреку йде з земної поверхні свіже холодне повітря, а коли в штреку вільний простір для проходу повітря з-за вагонів значно скорочується, тоді швидкість повітря в декілька разів збільшується. Для пітного перегрітого тіла це дуже небезпечно. Напевно забійнику стало холодно, тому він підвівся на вагоні і став на коліна, щоб надіти тужурку. У цей момент він вдарився головою об дошку сланцевого заслону і звалився на зчіпку між вагонів. Там його м'яло, крутило та терло об шпали й тягло цілий кілометр до другого роз’їзду. На роз’їзді машиністи електровозів зупинили ешелон, і пішли вздовж вагонів, щоб перевірити їх стан. Тут вони й виявили спотворений труп забійника. Смерть шахтаря жахлива, бо помер він не відразу, а в страшних муках. Ось тому тебе і переслідував жах його смерті від місця, де забійник звалився з вагона і до того місця, де машиністи виявили його труп, - закінчив свою розповідь гірничий майстер.



Луцор Верас

Відредаговано: 27.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись