Культ Істини, книга перша - Самоствердження.

Розмір шрифту: - +

5,18 Взаємність

                 До мене завжди тягнулися люди з покаліченими душами. Вони знаходили в мені співчуття і допомогу. Не дуже мені було це приємно, але відмовити я їм не міг. Не міг я переламати себе і відсунути в сторону людський непотріб з моєї дороги, а тому зазнавав збитків матеріальних і моральних. У суто національному суспільстві будь-яка людина знайде собі місце, гідне її здібностям. У денаціоналізованому суспільстві дитина народжується в неблагополучних середовищі та умовах. Відповідно до цих обставин дитина дорослішає і перетворюється на неблагополучну істоту. Неблагополучна, ущербна, істота намагається оточуючих її людей зробити такими ж ущербними, щоб почувати себе рівною серед рівних. «Рівний серед рівних» - абсурдна ідеологія бульварних революцій, бо свинарка-комуніст, ставши президентом країни, від рівності буде тікати як чорт від ладану.

                    Один з люблячих «рівність і братерство», зайшов до мене за допомогою. Поговоривши з «братолюбцем», я пішов його проводжати. Біля нашого під'їзду в густій тіні пишної верби стояла моя сестра і розмовляла з молоденькою дівчиною. Дівчина була в легкому літньому платтячку. Тіло дівчини випромінювало яскраве світло-рожеве сяйво. Світилося не тільки її плаття, а й повітря навколо неї. Вона стояла в енергетичному яйці. Товщина сяючого ореолу була не менше двадцяти сантиметрів. Таке сяйво навколо людини я побачив вперше. Від подиву я призупинився, а вираз мого обличчя змінився настільки, що мій супутник здивовано спитав мене:

                    – Що трапилося?

                  Відійшовши подалі від дівчини, я відповів:

                    – Дівчина світиться.

                    – Як світиться? Я нічого не помітив, - ще більш здивувався мій супутник.

                     Увечері в парку я підійшов до цієї дівчини. Ми з нею почали розмовляти так, ніби були знайомі багато років. Відносини у нас встановилися дружні, а після танців я пішов проводжати її додому. Несподівано для мене виявилося, що ми майже сусіди, бо відстань між нашими будинками не перевищувала двохсот метрів. Ми жваво розмовляли про все чисте й прекрасне в нашому житті. Я бачу, що вона мене знає давно, але я її не знаю! Довелося мені вибачитися перед нею, і попросити її трохи розповісти про себе.

                      Ім'я її, Валентина, прізвище Смотрова. Була вона солісткою в танцювальному ансамблі. У Валентини батько був росіянином, мама – бурятка, а бабуся – німкеня. Валентина увібрала від усіх їх найкраще і, як для мене, вона була дуже красивою дівчиною, з багатьма красивими «родзинками» в обличчі і стрункого дівочого тіла.

                   Що таке – жіноча краса? На Близькому Сході я бачив безліч жінок-аборигенів. Форми облич у них некрасиві, але коли жінка заговорить, та ще й посміхнеться, то краса і непорочність душі її осяє тебе таким сяйвом, що душу свою віддаси їй всю без залишку! А в нашому, «жахливо цивілізованому світі» мені доводилося бачити жінок з ідеально правильними формами обличчя і тіла, з ледь помітним вишуканим макіяжем і вимуштруваними рухами усіх частин тулуба. Зовні вони виглядають як дуже красиві ідоли, але, зустрівшись поглядом з такою жінкою, жахнешся, побачивши в її душі глибокі зморшки старої карги, неабияк пошарпаної в життєвих ситуаціях. Така «цивілізовано красива» жінка в будь якому гурті людей завжди почуває себе як купець на ринку кохання, який добре знає ціну того, кого вона бажає придбати.

                   Валентина Смотрова була красивою дівчиною, так як від неї виходив дух непорочності тіла і душі, і не було в її діях будь-якої награності, штучності. Вона була акторкою на сцені театру, але не була акторкою в бутті – в цьому є найбільша цінність людини! Взаємини наші з кожним днем ставали все тіснішими. Тільки за три місяці від початку нашого знайомства я вперше поцілував її, а ще за півроку я раптом усвідомив, що полюбив цю дівчину, і що життя моє без неї буде пустим. Ми були щасливі.

                   Іноді я відвідував заняття в танцювальному залі. Трохи я і сам займався національними танцями, але хореографія мене цікавила тільки як декодер найдавніших інформаційних систем. У спілкуванні з культурами інших націй, в національну мову аборигенів, як гельмінти в тіло тварини, інтегруються пегаризми, а рідні національні слова аборигенів вмирають. Пегаризми – чужі слова-віруси. Pegar (галл) – приклеювати. Поступово змінюється інформаційне поле народу. Зміна інформаційного поля веде до зміни національної культури не в кращу сторону, у зв'язку з чим, вмирає нація, тому що фундаментом будь-якої сутності є його інформаційне поле. Найнебезпечнішими взаєминами між народами є тісні взаємини зі спорідненою по мові нацією, бо обидві нації помруть, а на основі цього союзу народиться народ-кретин. Відбудеться те ж саме, що відбувається, коли одружуються рідні брат і сестра.

                       Мова національного танцю змінюється повільно, на відміну від розмовної мови, тому хореографія зберігає в собі історію народів досить тривалий час. Російські танці яскраво показують походження цього народу від угро-фінських племен. У російських танцях є основні рухи, які присутні тільки в угорських національних танцях. Танці молдаван говорять про те, що цей народ має кавказьке походження. Танці запорізьких козаків говорять про те, що цей етнос утворився зовсім недавно і не має якого-небудь національного кореня. Танці народів Кавказу, Карпат, португальців, шотландців та ірландців говорять про те, що всі ці народи походять від древнього європейського народу карпі. Інформаційна складова мови національного танцю ірландців найменш зазнала змін за всю багатовікову історію Європи.



Луцор Верас

Відредаговано: 27.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись